7 кл. Всесвітня історія.

Дата:

Тема. Цивілізаційна спадщина Стародавнього світу. Що вивчає історія середніх віків.

Мета: дати учням початкове уявлення про середньовіччя як період всесвітньої історії і навчальний предмет; ознайомити з основними історичними джерелами з історії середніх віків; сприяти появі в учнів зацікавленості до нового предмету.

Тип уроку: вступний.

Обладнання: підручник, схеми "Місце середньовіччя в історії людства","Історичні джерела".

Основні поняття і терміни: середні віки, історичні джерела.

Основні дати: 476-1492 рр. — історія середніх віків.

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності.

Учитель інформує учнів про початок вивчення нового предмету, привертає їхню увагу до загальних питань організації навчальної діяльності.

II. Вивчення нового матеріалу.

1. Місце середньовіччя в історії людства.

Учитель повідомляє учням, що цього року вони продовжуватимуть навчати всесвітню історію. Для того, щоб з'ясувати місце епохи середньовіччя в історії людства, необхідно згадати прикметні риси попереднього періоду.

Бесіда на повторення.

1.           Що таке історія?

2.           Який період всесвітньої історії ви вивчали минулого року?

3.           Якою подією розпочинається і якою завершується історія стародавнього світу?

4.           Скільки тривала історія стародавнього світу?

5.           Розповідь учителя.

Місце середньовіччя в історії людства

Історія стародавнього світу	Історія	Історія нового	Історія новітнього часу
Від появи людини на Землі — до476 р.	середніх віків476-1492 рр.	часу1492-1914 рр.	1914 р. — до наших днів

Першими термін "середні віки" стали використовувати в ХУ-ХУІ ст. італійські мислителі. Цією назвою вони характеризували великий історичний відрізок між двома "освіченими" епохами — античністю і Відродженням. Добу У-ХУ ст. вони вважали часом дикунства і варварства до тих пір, поки не стали відомими втрачені і забуті досягнення античної культури. Із часом термін "середні віки" набув поширення і закріпився за періодом європейської історії від середини V до кінця XV ст., хоча й набув дещо іншого значення. В історії людства не буває марно втраченого часу. Цей період також має як свої здобутки, так і втрати.

Середньовіччя, як доба в історії Європи, охоплює приблизно тисячу років і, як правило, поділяється на три періоди:

—         раннє середньовіччя (кінець У-Х ст.) — зародження і становлення західноєвропейської християнської середньовічної цивілізації;

—         розвинене середньовіччя (XI — перша половина XIV ст.) — розквіт західноєвропейської християнської середньовічної цивілізації;

—         пізнє середньовіччя (друга половина XIV — кінець XV ст.) — за вдалим висловом нідерландського історика XX ст. Йоганна Гейзінга, це "осінь середньовіччя" або епоха пишного і прекрасного відцвітання середньо­вічної культури, що завершує історію середніх віків.

У середні віки була започаткована історія народів і держав сучасної Європи, склалася та культурнополітична і духовна спільність, яку називають "Захід". Проте на Сході в середні віки також відбувалося чимало змін. Одна з них — виникнення арабо-мусульманської цивілізації.

2. Знайомство з підручником.

Учитель привертає увагу учнів до структури підручника, його поділу на теми і параграфи. Необхідно одразу повідомити учням, як слід коротко занотовувати у щоденнику домашні завдання.

Шляхом коментованого читання вчитель розбирає з учнями фрагмент тексту "Як користуватися підручником" і пояснює це на прикладі параграфа. Доцільно звернути увагу на роль ілюстрацій у підручнику. Не лише текст, а й малюнки допоможуть учням створити уявлення про життя людей у середні віки.

Завдання.

Розгляньте малюнки "Сільськогосподарські роботи в середньовічному селі. Мініатюри. XV ст." Яку інформацію про епоху може отримати дослідник за цими джерелами?

Результати обговорення завдання дозволяють учителеві підготувати учнів до сприйняття матеріалу за наступним питанням уроку.

3. Основні джерела з історії середніх віків.
Бесіда на повторення.

1.            Як вчені дізнаються про життя людей у стародавні часи?

2.            Що таке історичні джерела?

3.          Які ви знаєте різновиди історичних джерел?

4.          Наведіть приклади речових і писемних історичних джерел.

 Розповідь учителя.

За час свого існування людство залишило на землі багато "слідів" своєї діяльності. Історики старанно відшукують їх, вивчають і намагаються якнайвірогідніше відтворити життя людей у минулому. Як ви вже знаєте, вчені називають ці "сліди" людської життєдіяльності історичними джерелами.

Історичні джерела — усе створене в процесі діяльності людини, що дозволяє вивчати минуле людського суспільства і відображає його історичний розвиток. Досліджуючи різноманітні історичні джерела, учені дізнаються про те, яким було життя людей у кожну історичну епоху. Середньовіччя віддалене від наших часів набагато меншим відтинком часу, ніж стародавня історія, тому історичних пам'яток, що розповідають про цей період історії людства, набагато більше. Для вивчення історії середньовіччя використовують перш за все речові, писемні та етногра­фічні джерела. Найбільше про середні віки можуть розповісти писемні джерела.

Далі вчитель розглядає питання за наведеною схемою. Основні історичні джерела, за якими вивчають історію середніх віків

Історичні джерела
Речові Будівлі, пам'ятки архітектури, знаряддя праці та побуту, зброя, прикраси тощо	Писемні Документи, законодавчі акти, свідчення безпосередніх учасників подій, релігійні тексти	Етнографічні Давні звичаї, житло, одяг, традиції харчування, різноманітні технології, фольклор тощо

Учитель звертає увагу, що відтворити повну картину життя середньовічної людини та її світ можна лише шляхом поєднання інформації з різних історичних джерел.

III. Закріплення нових знань.

Бесіда за запитаннями.

1. Де і коли виник термін "середні віки"?

2.        Укажіть хронологічні межі доби середньовіччя.

3.            На які три періоди поділяють історію середніх віків?

4.            Визначте, до яких історичних джерел належать:

A)                     збірник законів візантійського імператора Юстиніана І;

Б)         Реймський собор;

B)                     коштовна чаша, на якій викарбовано прізвище майстра, що її виготовив;

Г)         народні пісні;

Ґ)         збірник законів франків "Салічна правда";

Д)       флоріни — монети середньовічного міста Флоренція;

Е)       Коран — священна книга мусульман.

IV. Підсумки уроку.

Заключне слово вчителя.

Сьогодні на уроці ми лише приготувалися до захоплюючої подорожі шляхами середньовіччя. На наступному уроці ми дізнаємося про появу нових держав та їхніх правителів (мудрих, а інколи не дуже), хоробрих воїнів і працелюбних селян, ремісників і монахів. Ми поринемо в середньовічний світ, де, як і в житті окремої людини, переплелися різні події — радісні й сумні, величні й трагічні, кумедні й безглузді.

Підручник стане путівником і добрим порадником, що допоможе вам не загубитися у вирі подій і скласти власне уявлення про ті далекі часи. Проте не варто забувати, що багато цікавого можна дізнатися з додаткової літератури — енциклопедій, книг для читання, історичних повістей та оповідань. Про це варто пам'ятати всім допитливим і не обмежуватися лише матеріалом підручника, а здобувати нові знання самостійно.

V. Домашнє завдання.

Опрацюйте вступний текст підручника.

************

Дата:

Тема. Становлення  середньовічної Європи.

Мета: ознайомити учнів з історичними подіями, унаслідок яких виникла середньовічна Європа; на якій спадщині вона виросла; формувати вміння визначати причинно-наслідкові зв'язки між окремими подіями; виховні завдання уроку реалізувати шляхом аналізу методів діяльності короля франків Хлодвіга.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, схеми і таблиці "Велике переселення народів", "Варварські королівства", "Народження середньовічної Європи", "Держава Хлодвіга".

Основні поняття і терміни: варвари, Велике переселення народів, варварські королівства, вандалізм, біле і чорне духовенство, парафія, десятина, єпископ, архієпископ, митрополит, патріарх, Папа Римський, монастир, лавра, абат, "Салічна правда", майордом, граф.

Основні дати:    476 р. — падіння Західної Римської імперії;

486 р. — заснування Франкського королівства.

Хід уроку

I.  Організація навчальної діяльності.

Учитель інформує учнів про початок розгляду теми, тривалість її вивчення, форми і термін проведення тематичного оцінювання. Після цього повідомляє тему і основні завдання уроку.

II.  Вивчення нового матеріалу.

1. Римський і варварський світи в середині І тисячоліття. Розповідь учителя.

Народженню середньовічної Європи передували занепад Римської імперії (з III ст.), Велике переселення народів (IV-VII ст.), розселення варварів на території Західної Римської імперії та утворення ними варварських королівств. Біля колиски середньовічної Європи стояли два протилежні й несхожі світи: античний (греко-римський), що з початку нашої ери активно християнізувався, і варварський.

Варварами греки, а згодом римляни, зневажливо і зверхньо називали всіх іноземців, які не мали грецького і римського виховання, були не причетними до їх культури, не знали їхньої мови.

Складний і важкий шлях поєднання цих світів тривав декілька століть (з V до ІХ ст.).

Для з 'ясування даного питання слід використати схему:

Народження середньовічної Європи

Розселення варварів на території Західної Римської імперії і заснування ними своїх державних утворень.

Загибель Західної Римської імперії у вирі подій Великого переселення народів

V - IX ст. Формування середньовічної Європи як нової культурно-історичної спільності внаслідок складного ривалої о процесу поєднання трьох складових

Традиції античної (греко-римської) цивілізації	Християнство, християнська церква	Уклад варварських народів
• Латинська мова • Римські закони • Культурні традиції • Збереження залишків рабства	·      Християнська мораль ·      Церковна організація ·      Підтримка влади варварських королівств ·      Втручання у політичне життя і прагнення організувати суспільство	• Традиції народоправства • Культурні традиції • Судочинство на основі давніх традицій • Техніка обробки землі, ремесла

На середину І тисячоліття Римська імперія являла собою лише слабку тінь колишньої могутності. Криза і занепад імперії, що розпочалися у ПІ ст. зробили її нездатною витримати нашестя варварів, що хвилями накочувалися на неї. Припинення завойовницьких війн спричинило скорочення кількості рабів, що негативно позначилося на сільському господарстві та ремеслі. Щоб якось компенсувати нестачу робочих рук, раби та вільні селяни стали перетворюватися на колонів — залежних від землевласників орендаторів, які сплачували третину вирощеного врожаю. Щоб компенсувати скорочення надходжень, запроваджувалися нові податки. З кожним роком тягар податків ставав нестерпнішим. Щоб зібрати їх,, влада вдавалася до жорстоких методів.

Робота з документом.

Проповідник Сальвіан про втечу римлян до варварів (V ст.)

Бідні, обездолені вдови стинають, сироти без покровительства, і насті­льки, що багато з них, навіть високого походження і гарно освічені, втіка­ють до варварів. Щоб не загинути під вагою державного тягаря, вони йдуть шукати у варварів римської людяності, бо вже не можуть більше терпіти варварської нелюдяності римлян.

1.             Про що цей документ?

2.             Чим була зумовлена втеча римського населення до варварів? Розповідь учителя.

Попри занепад Римська імперія ще зберігала свою привабливість для завойовників: великі та красиві міста, багаті маєтки, доглянуті поля, виноградники, сади, "вічні" римські дороги тощо.

Попри занепад Римська імперія ще зберігала свою привабливість для завойовників: великі та красиві міста, багаті маєтки, доглянуті поля, виноградники, сади, "вічні" римські дороги тощо.

Так сталося, що варварами у римському сприйнятті стали у першу чергу народи, що жили на просторах Європи: кельти, германці, слов'яни. Найбільше вплинули на подальшу долю Західної Римської імперії германці.

Рим дізнався про германців рано. Ті заявили про себе голосно і рішуче. Ще наприкінці II ст. до н.е. римлянам довелося відбити набіги племен кімрів та тевтонів. Але тоді Рим був у зеніті могутності і не відчув майбутньої загрози.

Переважна частина германців у 1-ГУ ст. розселилися у прикордонних з імперією областях. Германці не будували міст, селячись невеликими поселеннями на прихованих серед лісів і болот рівнинах, полях і луках. Займалися германці землеробством, вирощували жито, ячмінь, пшеницю, овес. Любили, щоб було багато худоби. Полювали і збирали по лісах і болотах ягоди, гриби тощо. З болотних руд добували залізо, з якого виготовляли знаряддя праці та зброю. Також серед германців було чимало вправних ювелірних майстрів.

Сім'ї германців були великими. Під одним дахом жило декілька десятків найближчих родичів. Декілька сімей утворювали рід. З родів складалися племена, які в 111-IV ст. стали об'єднуватися у могутні племінні союзи.

Сім’я-Рід-Плем’я-Союз племен

Германці були вільними. Рабів було небагато, і з ними поводилися досить м'яко. Кожен вільний чоловік мав зброю і за потреби залишав мирну працю і йшов воювати.

Найважливіші питання життя племені вирішувалися на народних зборах, на які сходилися вільні чоловіки, здатні носити зброю. Жінок до зборів не допускали. На зборах, як правило, слово тримали старійшини і вождь. Саме вони обговорювали і приймали найважливіші рішення, які потім схвалювалися на зборах. Деякі з питань вони вирішували навіть не радячись з усім племенем. Вождя і старійшин прийнято називати знаттю, бо вони користувалися владою, авторитетом і повагою. Як правило плем'я обирало вождем сміливого, мудрого і досвідченого. Але починаючи з IV-VI ст. влада вождів у деяких племен стає спадковою. Головною опорою вождя була дружина — загін відважних і особисто відданих воїнів, головним заняттям для яких була війна. Війна приносила їм не тільки славу, а й здобич. Перемоги вдалого вождя піднімали його авторитет і примножували багатства. Жителі сусідніх племен не скупилися на подарунки, соплимінники добровільно дарували продукти землеробства і худобу. Таки чином; хоча германці були вільними, але рівності серед них не існувало.

        Лад, що існував у германців у першій половині І тис. н.е. прийнято називати воєнною демократією.

Система влади у варварських племен.

Народні збори

Рада старійшин

Вождь

Дружина

1. Чи вірне, на вашу думку, розташування зазначених структурних елементів схеми?

2. Як би ви зобразили схему? Свою думку обгрунтуйте.

Від світу варварів Рим, після декількох невдалих спроб підкорити його, відгородився лімесом — укріпленою лінією на кордонах, що складалася з ровів, башт, воєнних таборів. Але кордон не роз'єднав два світи, а скоріше поєднав. У прикордонних містах процвітала торгівля, все більше германців йшло служити до римського війська, германська знать переймала деякі манери і звичаї римлян, відправляла своїх дітей вчитися античної мудрості.

Вже у III ст. лімес перестав бути серйозною перешкодою. Його без зусиль долали деякі племена, проникаючи у глиб імперії. Рим цьому не перешкоджав, а іноді і сприяв, розселяючи ці племена як союзників для війни проти таких, як вони самі. Вони посилювали занепадаючу римську армію. Те, що відбувалося, мало скидалося на завоювання. Відбувалися поступові процеси варваризації Риму і романізації варварів.

Але в IV ст. розпочалися події, про які сучасник писав так: "Гуни накинулися на аланів, алани — на готів, готи, що були вигнані зі своєї батьківщини, захопили у нас Іллірію. І це ще не кінець...". Світ варварів прийшов у рух, який отримав назву "Велике переселення народів" (IV-VII ст.). У межі Західної Римської імперії рушила така маса варварів, яку вона ані зупинити, а ні "переварити" не змогла. Наслідком Великого переселення народів стало падіння Риму (410 р.), розорення його вандалами (455 р.), загибель Західної Римської імперії (476 р.) і створення варварських королівств.

Робота з картою "Велике переселення народів", "Варварські коро­лівства ".

Велике переселення народів

Причини:

-похолодання на Півночі Європи і зменшення територій, придатних для життя іведення господарства

-суттєве зростання кількості населення варварських племен

-вторгнення в Європу з далеких степів Азії кочових племен гунів

2. Варварські королівства.

Розповідь учителя супроводжується показом на карті.

Першу варварську державу на території Західної Римської імперії — Тулузьке королівство — утворили 418 р. за згодою імператора Гонорія вестстготи. Королівство фактично було самостійним, а його столицею стало місто Тулуза.

Оселившись у Галлії, вестготи забрали землі, що належали римлянам, і розділили їх між собою. Найкращі землі захопили король і вестготська знать. Прості воїни отримали невеликі ділянки жеребкуванням.

Приблизно в той самий час у Північній Африці виникло Вандальське королівство зі столицею на місці давнього Карфагена. Як і вестготи, вандали привласнили землі і рабів, що належали римській знаті. Дуже швидко вандальська знать, як і ненависні їй римляни, перетворилася на великих землевласників.

У басейні Рони в середині V ст. виникло Бургундське королівство зі столицею в Ліоні. Невелике за розмірами, воно мало значний вплив на життя Західної Римської імперії. Бургундське королівство порушило зв'язок імперії з Північною Галлією. Тому територія Західної Римської імперії фактично обмежилася лише Італією. Бургунди, подібно варварів, відібрали землі у римської знаті й розподілили їх між собою. Одначе знать отримала меншу частку землі, ніж в інших королівствах. Більшість землі перейшла у власність простих воїнів, які перетворилися на дрібних землевласників.

Королівство Одоакра зі столицею у Равенні виникло після того, як він усунув від влади останнього римського імператора Ромула Августула. Але проти Одоакра плів змову імператор Східної Римської імперії Зенон, який підмовив молодого вождя остготів Теодоріха. Той у 493 р. вторгся до Італії, убив Одоакра і проголосив себе "королем готів та італіків". Теодоріх (493-526 рр.) з усіх варварських правителів того часу був найвидатнішим, за що отримав прізвисько Великий. Держава Теодоріха була найбільшим із королівств, заснованих германцями на території Римської імперії. Теодоріх налагоджував зв'язки з іншими германськими вождями (конунгами) і підпорядковував їх своїй владі. Хоча Теодоріх намагався примирити римлян і готів, обидві сторони були невдоволені. Готи вважали, що він зрадив старі звичаї, а для римлян він усе-таки залишався варваром. Після смерті Теодоріха, його держава припинила існування.

Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію колишньої римської провінції Британія північнозахідних германських племен саксів, англів і ютів. В результаті англосаксонського завоювання у Британії утворилося сім королівств. Згодом завойована ними країна стала називатися Англія.

У цей же час у Північній Галії виникає Франкське королівство.

Всі варварські королівства виявилися нетривкими утвореннями. Одні розпадалися. Інші були завойовані наступними завойовниками. Лише Франському королівство, що виявилося найміцнішим, довелося відіграти важливу роль у подальшому розвитку Європи.

Найбільші варварські королівства

Назва	Період існування
Тулузьке (Вестготське) королівство	418-511 рр.
Вандальське королівство	429-545 рр.
Бургундське королівство	457-534 рр.
Королівство Одоакра	476-493 рр.
Франське королівство	486-843 рр.
Остготське королівство	493-554 рр.

"Загалом історики нараховують 15 варварських королівств.

3. Франська держава Меровінгів.

Назву "франки" (її перекладають як "вільні", "відважні") стали використовувати із середини III ст. стосовно германських племен, які жили у нижній та середній течіях Рейну. Це об'єднання германських племен поділялося на дві великі групи: приморських франків (салічних, під лат. salum — море), які жили вздовж нижньої течії Рейну, і прибережних франків (рипуарських, від лат. гіра — берег), які займали територію Середнього Рейну. Сильнішими були салічні франки. У V ст. франки шхопили Північно-Східну Галлію. Одним із найвідоміших вождів франків у той час був Меровей. Саме він започаткував першу королівську династію франків — Меровінгів. Найславетнішим представником цієї династії став онук Меровея — король Хлодвіг (481 — 511 рр.).

У 486 р. Хлодвіг уклав союз з іншими вождями племен і повів їх на завоювання Північної Галлії. Поблизу м. Суасона відбулася вирішальна битва, у якій франки розбили римські війська. Внаслідок завоювання франками Північної Галлії утворилося Франкське королівство.

Завоювавши величезну територію, Хлодвіг удосталь наділив усіх франків землею. Більшість римських і галльських землевласників визнала иладу Хлодвіга, зберегла свої володіння і разом із франкськими вождями, іікі теж стали великими землевласниками, перетворилася на правлячу иерхівку Франкського королівства. Прості франки стали дрібними к-млевласниками, отримавши ділянки, що їх могла обробити своїми і илами сім'я.

Після завоювання Галлії Хлодвіг знищив більшість тих вождів, з якими разом воював проти римлян, і почав правити одноосібно. Тих, хто намагався поставити під сумнів його право на владу, він нещадно знищував. Хлодвіг став королем — єдиним правителем держави. Його влада була набагато більшою, ніж у військового вождя (конунгва). Він вже управляв не племенем чи союзом племен, а певною територією. А для цього йому ііула потрібна інша система здійснення своєї влади.

Робота з документом.

Франкський історик Григорій Рурський розповідає про те, як Хлодвіг став піним королем франків.

Коли Хлодвіг перебував у Парижі, він надіслав таємного посланця до піна одного з франкських вождів Сигиберта, щоб той сказав йому: "Ось твій батько вже старий і кульгає на хвору ногу. Якщо він помре, ти законно отримаєш разом із його королівством нашу приязнь". Син вождя, підштовхуваний Хлодвігом, убив батька.' Однак, коли він повідомив про це Уюдвіга, то надіслані ним люди вбили сина Сигиберта.

Наближені іншого вождя, за намовляннями Хлодвіга, захопили свого правителя і віддали Хлодвігу. Останній звинуватив полоненого вождя, що, дозволивши себе зв 'язати, він знеславив увесь свій рід. Тому він убив вождя, а також двох його братів за те, що вони не допомогли йому.

Третього вождя разом із сином Хлодвіг хитрощами полонив і примусив батька стати священиком, а сина — дияконом у церкві. Проте через деякий час, остерігаючись змови, він наказав їх стратити і приєднав їхні землі до своїх володінь.

Так він винищив більшість вождів, а також своїх родичів, остерігаючись, що вони захоплять його владу. Проте через деякий час він зібрав своїх друзів і почав казати про родичів, яких сам винищив: "Лихо мені, оскільки залишився я одинаком серед чужинців і не маю родичів, котрі могли б допомогти мені в нещасті". Але він казав це не тому, що сумував за ними, а розраховуючи випадково відшукати ще когось із родичів і позбавити його життя.

1. Якими засобами діяв Хлодвіг у боротьбі за владу?

2. Які риси характеру знайшли відображення в його діяльності?

3.Дайте оцінку діяльності Хлодвіга з точки зору самого короля та епохи, у яку він жив. Як можна оцінити його діяльність з позиції сучасності

Розповідь учителя.

Загальні народні збори, на яких раніше франки вирішували найважливіші справи, припинили скликати. Хлодвіг усе вирішував сам або радився з довіреними особами. У розпорядженні короля була постійна військова дружина, на утримання якої, за римським звичаєм, почали збиратися податки. Для збору податків і підтримання порядку в областях своєї держави Хлодвіг призначав правителів — графів — із близьких йому людей. Найвищим суддею у Франкському королівстві був сам король. Хлодвіг регулярно їздив з однієї області до іншої та в присутності графів судив за злочини.

Схема. Система управління франками за Хлодвіга.

Жителі завойованої франками Галлії були християнами. Для того, щоби посилити владу й авторитет серед них, Хлодвіг разом зі своєю дружиною496 р. прийняв християнство за західноримським зразком. Як наслідок, по-перше, Хлодвіг і його наступники заручилися міцною підтримкою своїх дій з боку християнського духівництва. Це полегшило подальше підкорення Південної Галлії, а також сприяло зміцненню авторитету королівської влади серед франків. Хлодвіга влаштовувало те, що, як учило християнство, "будь-яка влада від Бога" і виступати проти неї гріх. По-друге, після прийняття християнства франки стали прилучатися до римської культури — романізуватися і перетворюватися В один народ, об'єднаний спільною вірою.

До завоювання Галлії у франків не було писаних законів, а лише Існували звичаї, які передавалися з покоління в покоління в усній формі. Такі правила поведінки називають звичаєвим правом. Запис законів франків, зроблений за Хлодвіга, є однією з найвизначніших пам'яток ниічаєвого права у Європі. Він дістав назву "Салічна правда".

Наказавши записати давні закони, Хлодвіг хотів підкреслити, що король судив за давніми звичаями свого народу. Одначе Хлодвіг відібрав і поміж давніх звичаїв лише ті, що його влаштовували. "Салічна правда" містила багато відомостей про господарство, життя і вірування франків. Чи більшість провин установлювалися грошові штрафи: за крадіжку худоби чи рабів, за підпал господарських будівель чи за вбивство людини. Закон шбороняв кровну помсту між родичами загиблого і вбивцею, замінюючи п штрафом — вергельдом.

Цікаво знати.

Найбільший вергельд призначався за вбивство королівського дружинника — 600 солідів. За простого вільного франка вергельд дорівнював 200 солідів. Вергельд за вбивство римлянина був значно нижчим, ніж за вбивство франка. За вбивство раба його володар сплачував 30 солідів — стільки ж, скільки і за крадіжку бойового коня.

Для встановлення вини підозрюваного використовували свідчення очевидців чи "Божий суд". Звинувачуваний мав, наприклад, дістати рукою із казана з окропом якусь річ, а потім судді з того, як загоювалися опіки, визначали, винен він чи ні. Франки вірили, що невинну людину Бог оберігає від опіків.

Значення "Салічної правди" — першого збірника писаних законів у Франків — полягає в тому, що її поява була свідченням початку поступового переходу від варварства до цивілізації.

Після смерті Хлодвіга Франкське королівство було переділено між чотирма його синами. Вони продовжили завоювання батька. Водночас орати намагалися знищити один одного і загарбати чужі землі.

Цікаво знати.

У другій половині VI ст. боротьба за владу у Франкському королівстві перетворилася на сорокалітню війну двох гілок династії Меровінгів. Особливо "уславились" дві дружини королів — королеви Брунгільда і Фредегонда. Брунгільда знищила десять принців королівського дому, пережила свою суперницю, королеву Фредегонду, свого чоловіка і почала правити королівством сама. Вона нікому не хотіла віддавати королівської влади: спершу правила від імені сина, потім — онуків. Крапку в її правлінні поставила змова франкської знаті, яка вбила ненависну Брунгільду.

Важливі зміни відбулися наприкінці VI ст. в системі землеволодіння франків. Земельні ділянки, отримані франками після завоювання Галлії, стали їхньою приватною власністю — алодом, який можна було вільно продати або заповісти. Поява приватної власності на землю свідчила про розпад давніх родових традицій і формування підвалин нового суспільства. Багато франків втрачали свої ділянки — основу незалежного існування, а інші, скуповуючи землі, перетворювались на великих землевласників.

У другій половині VII ст. Франкське королівство остаточно занепало. Сучасники назвали цю добу "часом лінивих королів". Королі з династії Меровінгів залишалися при владі, але реально всі справи вирішували королівські управителі — майордоми. III. Закріплення нових знань.

Рівень засвоєння учнями основних понять і термінів уроку доцільно з'ясувати у формі фронтальної бесіди.

1)Як складалися відносини між варварами і римлянами на середину І тис. н.е.?

2)Поясніть твердження: "У завершальний період існування Римської імперії відбувався процес варваризації Риму і романізації варварів".

3)Що таке "велике переселення народів"? Коли воно відбулося?

4)Чому суспільний лад у германських племен називають "воєнною демократією"?

5)Як, коли і чому на теренах Західної Римської імперії постали "варварські королівства"?

6)Назвіть найбільші варварські королівства.

7)Як було засноване королівство франків?

8)Які зміни стались у житті франків після завоювання Галлії?

9)Коли Хлодвіг прийняв християнство?

10) Яку назву мали записані закони франків?

11)  Що спонукало Хлодвіга прийняти християнство? Спробуйте припустити, які аргументи "за" і "проти" прийняття християнства були у нього.

12)  У чому ви вбачаєте історичне значення "Салічної правди"?

IV. Підсумки уроку.

Заключне слово вчителя.

Події, які було розглянуто на уроці, мали визначальне значення для історії Європи. За відносно невеликий історичний період суттєво змінилася її політична карта. На місці неозорих володінь Риму виникли нові держави, що започаткували в Європі добу Середньовіччя.

V.        Домашнє завдання.
Опрацюйте § 1-2.

*****************

Дата:

Тема. Утворення « варварських королівств». Імперія Карла Великого.

Мета: ознайомити учнів із виникненням, розквітом і розпадом імперії Карла Великого; визначити роль Карла Великого у становленні середньовічної Європи; формувати вміння характеризувати діяльність історичної особи; виховний аспект уроку реалізувати на підставі аналізу ролі окремої людини в історії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, карти "Імперія Карла Великого" та "Поділ Франкської імперії", схеми і таблиці "Бенефіціальна реформа Карла Мартелла", "Завоювання Карла Великого", "Управління імперією Карла Великого", "Зміни у франкській державі VI-VIII ст.", "Розпад Франкської імперії".

Основні поняття і терміни: аллод, доба "лінивих королів", бенефіція, "помазання на царство", Каролінги, Верденський договір.

Основні дати:    732 р. — битва при Пуатьє; 800 р. — утворення Франкської імперії; 843 р. — Верденська угода, поділ імперії Карла Великого.

Хід уроку

I.  Організація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя.

Учитель повідомляє тему і основні завдання уроку. Доцільно також звернути увагу учнів на те, що хоча правителя франків Хлодвіга назива­ють "королем", на той час цього титулу не існувало. Поява слова пов'я­зана з подіями, що відбувалися майже на 250 років пізніше, та ім'ям ще одного їхнього правителя — Карла. Він здобув собі прізвисько Великий, а його ім'я стало титулом, котрий використовується стосовно монархів в Європі й дотепер. Чому так сталося? Знайти відповідь на це запитання нам допоможе матеріал сьогоднішнього уроку.

II.  Актуалізація опорних знань.

Бесіда на повторення.

1. Коли виникло Франкське королівство?

2. Яку назву мала перша королівська династія франків?

3. Які зміни сталися у житті франків за правління Хлодвіга?

4.  Як здійснювалося правління Франкським королівством за часів Хлодвіга?

5.  Яке з досягнень Хлодвіга за період його правління ви вважаєте найважливішим? Чому?

III. Вивчення нового матеріалу. 1. Каролінги. Франкська імперія.

Розповідь учителя.

Наприкінці VII ст. єдиної Франкської держави фактично не існувало, до того ж їй загрожували нові завойовники — араби, які на той час вже захопили Піренейський півострів і просувалися далі на захід, у землі франків. Боротьбу проти завойовників очолив майордом Карл Мартелл ("Молот"; 715-741 рр.). Він розумів, що без власної кінноти не зможе зупинити арабів, основу війська яких складала легка кіннота. Лише добре озброєний кіннотник, придатний до далеких походів і швидкого пере­сування, міг стати перепоною загарбникам. Але спорядження вершника було дуже дорогим (дорівнювало вартості 18-20 коріВ), і простий франкський воїн не міг його придбати.

Для придбання зброї і коней Карл розпочав забирати землі у церкви і надавати їх у довічне володіння воїна за умови несення ним військової служби. Селяни, які жили на цих землях, повинні були утримувати своєю працею нових володарів. Така форма володіння землею дістала назву бенефіція (від лат. beneficium — благодіяння). З утворенням важкої кінноти було започатковане середньовічне рицарство (від нім. слова Ritter — вершник, кінний воїн).

Зміст бенефіціальної реформи вчитель розкриває за наведеною схемою. Бенефіціальна реформа Карла Мартелла

Причина	Необхідність створення постійно діючої, добре озброєної кінноти для боротьби з арабами
Зміст	Землі, відібрані Карлом Мартеллом у знаті та церкви, надавалися не в повну власність, а за умови несення їхнім володарем військової служби — на коні та в повному озброєнні. Така форма землеволодіння дістала назву бенефіція (у перекладі з латинської — благодіяння)

Результат	Реформа дозволила майордому створити за короткий термін міцну кінноту і завдати поразки арабам
Наслідок	Створення важкої кінноти започаткувало виникнення в Західній Європі середньовічного рицарства (у перекладі з німецької — вершник, кінний воїн)

Спираючись на кінне військо, Карл Мартелл розбив арабів у 732 р. в битві під Пуатьє. Ця битва, разом із перемогою, здобутою за 14 років перед тим візантійським імператором Левом III Ісавром під Констан­тинополем, мали вплив на долю європейської християнської цивілізації середньовіччя. Було зупинено наступ арабо-мусульманського світу на Європу.

Наступник Карла Мартелла, його син Піпін III Короткий (741-768 рр.), спочатку також мав титул майордома. У 751 р. він звернувся з листом до Римського Папи, в якому запитував: "Що краще: коли один має коро­лівський сан, а інший несе тягар влади, чи коли той, хто несе тягар влади, має ще й королівський сан?" Римський Папа Захарій І, розуміючи, чого від нього очікують, відповів: "Краще, щоб королем називали того, в кого є влада, ніж того, в кого королівської влади зовсім не залишилося".

Отримавши таку відповідь, Піпін Короткий змістив останнього короля з династії Меровінгів і у 751 р. став королем. Щоб підкреслити священний характер своєї влади, здійснив обряд помазання на царство.

Цікаво знати.

Про обряд помазання на царство згадувалось у книгах Старого Заповіту. Під час цього обряду вищі священнослужителі змазували миром (особливим священним маслом) чоло, руки і спину короля. При цьому на монарха переходила дарована Богом вища благодать, і він перебував під божим захистом. Згодом обряд помазання на царство запозичили у франків інші європейські володарі.

На знак віддяки Римському Папі Піпін Короткий розгромив лангобардів, які загрожували Риму. Це королівство варвари утворили ще в VI ст. на території Італії. Перемігши лангобардів, франкський король "подарував" папі землі навколо Рима й Равенни. Так у середині VIII ст. виникла Папська держава, що відіграла значну роль у житті Європи. Вона проіснувала до 1870 р. Сучасна держава Ватикан, що охоплює кілька кварталів у Римі, — згадка про щедрий "подарунок" вдячного Піпіна Короткого Римському Папі.

3. Карл Великий.

Королівська династія, звертає увагу вчитель, започаткована Піпіном Коротким, отримала назву Піпінідів, або Каролінгів, завдяки діяльності його уславленого сина Карла, прозваного Великим (742-814 pp.).

Цікаво знати.

Особистий секретар Карла Великого Ейнхард залишив такий опис імператора: "Він був високим, гарно складеним чоловіком з великими пронизливими очима. Як у багатьох великих людей, у нього був великий ніс. Наприкінці життя волосся його посивіло, але залишилося таке ж густе, як і в молодості. Його манери були воістину царськими і одночасно привертали до себе. Завжди і у всьому він зберігав величність і гідність".

Проблемне завдання.

За що Карл отримав прізвисько Великий? Чому його ім'я стало основою титулу "король", котрим користуються і сьогодні. Чи є, на вашу думку, таке ставлення до Карла як правителя франкської держави виправданим?

Розповідь учителя.

У часи, коли Карл Великий став королем, цінувалася войовничість і рішучість, а миролюбність вважалася ознакою слабкості. Із півдня та північного сходу землі франків оточували тоді володіння інших германських племен, передусім саксів, на півдні була захоплена арабами Іспанія, а на сході жили авари й слов'яни. Дві третини свого довгого правління (768-814 pp.) Карл провів у походах та битвах, відвойовуючи землі в сусідів. Його війська здійснили 53 великі походи, із яких 27 очолював сам король.

Насамперед протягом 773-774 pp. Карл Великий остаточно знищив Лангобарське королівство і приєднав Північну Італію. Згодом, 778 р. він розпочав важку і тривалу війну з арабами за Іспанію і лише 801 р. приєднав до своєї держави землі на південь від Піренеїв до річки Ебро.

Цікаво знати.

Похід Карла Великого 778 р. до Іспанії проти арабів загалом був невдалим. На зворотному шляху через Піренеї, у Ронсевальській ущелині, на передовий загін його війська напав загін місцевих жителів — басків. Ця сутичка завершилася для франків поразкою, а в бою загинув тільки якийсь Хрустланд, граф Бретані. Через три століття цей майже нікому невідомий наближений Карла на ім'я Роланд став головним героєм французької поеми "Пісня про Роланда", а дрібна сутичка була описана як вирішальна битва між християнами та мусульманами.

Найтривалішою була війна Карла Великого за підкорення саксів (772-804 рр.). Із перших походів Карл захопив майже всю Саксонію і розпочав її хрещення. Відповіддю на це став запеклий опір. Жорстокість викликала жорстокість: сакси вбивали франків і християнських священиків, а Карл наказав стратити тисячі саксів. За переказом, після захоплення одного із сакських племен король устромив свій меч посеред майдану і наказав стратити усіх чоловіків, які були вищі за цей меч.

На південному сході 788 р. Карл захопив землі баварів. Він воював проти слов'янських народів, а згодом уклав з ними союз проти аварів й розпочав війну з Аварським каганатом (788-803 рр.). її результатом стало зникнення з карти Європи держави аварів.

Завдання.

Використовуючи підручник і відповідну карту атласу, складіть хронологію завоювань Карла Великого. Розповідь учителя.

У результаті завоювань Карл Великий об'єднав під своєю владою більшість народів Західної Європи. Розміри його володінь нагадували Західну Римську імперію. У пам'яті багатьох людей ще зберігалися спогади про ті часи, коли римський імператор забезпечував мир і злагоду в країні. Серед оточення Карла народилася ідея проголосити його імператором на зразок давніх римлян. Після того, як Карл Великий допоміг Римському Папі повернути владу, перемігши римську знать, Папа Лев III запросив короля франків до себе. 25 грудня 880 р. під час урочистого різдвяного молебну він, несподівано для присутніх, увінчав уклінного короля імперським вінцем і проголосив його римським імператором. Візантія, що спершу була обурена таким зухвальством, 812 р. визнала Карла імператором Заходу.

Карл Великий після проголошення його імператором енергійно взявся за розбудову своєї держави. Він намагався створити єдине ціле з різних земель і народів, підкорених ним та його предками. Тривалий час у Карла Великого не було столиці й він разом зі своїм двором мандрував країною. Згодом зимовою резиденцією короля, а згодом і справжньою столицею імперії став Аахен. Державою Карл Великий управляв за допомогою ко­ролівського двору.

Посаду майордома було ліквідовано. Територію держави було поділено приблизно на 250 графств. За місцеве управління, як і раніше, відповідали графи, котрих призначав імператор. Уздовж кордонів, де часто виникали небезпечні ситуації, були створені спеціальні округи — марки, очолювані маркграфами. Карл Великий добре знав, що відбувається у різнихчастинах його держави, завдяки спеціальним королівським "посланцям", яких надсилав на місця для контролю за діяльністю графів. Дуже часто графи і. маркграфи намагалися перетворити керовані ними землі на свої спадкові володіння. Це віщувало майбутній розпад Франкської імперії.

Карл майже усунув від військової служби селян і призивав до війська лише власників чотирьох наділів. Іншим доводилося об'єднуватися і на спільні кошти посилати до війська одного кіннотника або шукати собі захисників, які звільняли селян від цього обов'язку, за умови визнання останніми своєї залежності. Захисниками селян ставали великі світські й церковні землевласники. Залежні селяни, звільняючись від військової служби, утрачали також давні права: їхнім суддею і фактичним господарем ставав захисник, на якого вони повинні були працювати.

Зі змінами, які відбулися у державі франків у УІ-УІІІ ст., учитель знайомить учнів, використовуючи матеріал наведеної таблиці.

Зміни у франкській державі УІ-УІІІ ст.

Критерії для порівняння	Франкське королівство за правління Меровінгів	Франкська імперія Карла Великого
Управління державою	Влада короля була обмеженою. Король був змушений рахуватися з думкою простих вільних франків, дружини, знаті. Зберігали своє значення народні збори	Влада імператора була набагато більшою, спиралася на підтримку церкви, військову силу і особистий авторитет Карла. Народні збори всіх вільних франків Карл реформував у «генеральні» збори світської і духовної знаті

Право	Поява «Салічної правди» — першого збірника писаних законів, де були зібрані всі існуючі раніше норми усного звичаєвого права	Закони франків доповнювалися капітуляріями (збірниками королівських указів). До 800 р. Карл Великий видав 9 капітулярів, після 800 р.— 47
Організація війська	Спочатку основою війська було лише ополчення вільних франків. За часів Карла Мартелла з'явилося постійне військо кіннотників-бенефіціарів	Основним ядром війська були дружини важкоозброєних кіннотників — королівських бенефіціаріїв. У війську міг служити лише вільний землевласник

Зверніть увагу!

Думка історика.

"Діяння та ідеї Карла Великого (принаймні частково) залишили свій слід майже у всіх сторонах життя середньовіччя — територіальному поділі, освіті, політиці, духовному та суспільному житті..." /англійський історик М.Роулінг/

3. Загибель імперії Карла Великого, утворення держав середньовічної Європи.

Розповідь учителя.

Карл Великий помер 814 р. та був похований в Ахені, де жив останні роки. По його смерті створена ним імперія проіснувала недовго. Причини розпаду крились у самому характері держави, створеної Карлом Великим. Він силою об'єднав народи, різні за рівнем розвитку і культурою, у яких була спільною лише християнська віра. Господарство мало натуральний характер: усі необхідні речі та продукти вироблялися не для продажу, а для власного споживання. Відсутність торговельних зв'язків сприяла ізоляції окремих областей держави Карла Великого.

Графи, які управляли землями, хотіли закріпити їх за собою у спадкову власність. Навіть дрібні бенефіції володарі вважали своєю власністю. Графства і значні чи дрібні землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було бага­то, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися.

Далі вчитель будує свою розповідь за наведеною схемою.

Розпад Франкської імперії

Передумови

Натуральний характер господарства

Величезна територія імперії була об’єднана силою зброї

Графства, великі й дрібні землеволодіння стають центрами політичного і господарського життя

Причини
Відсутність торговельних зв'язків між окремими областями держави	Народи і племена, що заселяли територію імперії, не мали майже нічого спільного	Боротьба місцевої знаті за унезалежнення від центральної влади

843 р. Верденська угода. Розпад імперії

Карла Великого

Особливості цієї доби в історії Європи
Слабкість королівської влади	Поява сеньйо­рів і васалів	Поява феодалів і залежних селян	Незалеж­ність феодалів	Політична роздробле­ність

Сформувавши в учнів уявлення про передумови й причини розпаду Франкської імперії, учитель повідомляє, що три онуки Карла Великого — Людвіг Німецький, Лотар і Карл Лисий — розпочали криваву боротьбу за владу в імперії.

Два молодші брати — Людвіг і Карл — не хотіли визнати імператорського титулу за старшим братом Лотаром і розпочали спільну боротьбу проти нього. У 842 р. Людвіг і Карл зустрілись у Страсбурзі та уклали угоду про спільні дії. Можливо, про цю подію ніхто б і не згадав, якби не славнозвісна "Страсбурзька клятва", що її склали Людвіг Німецький і Карл Лисий. Коли брати промовляли клятву, виявилося, що дві групи франків, які прибули з братами, не розуміють одна одну. Людвіг звернувся до воїнів Карла німецькою мовою, а Карл до війська Людвіга — франко-романською (так називали засвоєну франками латинь). Цей факт засвідчив, що франки протягом чотирьох століть проживання серед галлів і римлян втратили рідну мову і злилися з місцевим населенням. "Страсбурзька клятва" є найдавнішою пам'яткою французької та німецької мов і, одночасно, початку складання французької, німецької та італійської народностей. Народність — тривка спільність людей, що утворюється з об'єднання племен. її ознаками є: спільна територія розселення, існування власної самоназви, спільної мови, економічних зв'язків, культури, релігії. Лотар не мав достатньо сил для перемоги об'єднаних військ братів і вимушений був піти на поступки — погодитися на поділ імперії.

У 843 р. на з'їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотаром, але ніяких особливих прав стосовно братів, які стали самостійними королями, він не мав. Верденський поділ імперії онуками Карла Великого започаткував три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію і Францію. IV. Закріплення нового матеріалу.

Для виявлення рівня якості засвоєння матеріалу пропонуємо провести дидактичну гру "Асоціації".

Правила гри. Гра може проводитися в усній або письмовій формі, з усім класом або окремими учнями. Учитель називає ім'я історичного діяча або поняття, наприклад Карл Великий, бенефіцій. Учні повинні дати відповідь, указавши з чим або з ким асоціюється цей історичний діяч або поняття. Якщо є потреба, учитель може попросити пояснити, чому виникла саме така асоціація. Якщо під час гри вчитель помічає недоліки в засвоєнні нового матеріалу — їх необхідно виправити за допомогою самих учнів.

Бесіда за запитаннями.

Г) Завдяки чому Карлу Мартеллу вдалося зупинити просування арабів? Які це мало наслідки?

2) Як Піпін Короткий став королем франків?

3) Чому відбулась зміна династії Меровінгів на Каролінгів у ко­ролівстві франків?

4) Чим була зумовлена тривала боротьба Карла Великого за підкорення саксів?

5) Які території були захоплені Карлом Великим? Покажіть їх на карті.

6) Коли Карл Великий був коронований імператорською короною?

7) Де була вирішена доля імперії Карла Великого?

8) Розкрийте причини розпаду Франкської імперії. Як він відбувався?

V. Підсумки уроку.
Заключне слово вчителя.

Події, розглянуті на уроці, мали важливе значення для історії Європи. Зокрема, засновника Франкської імперії Карла Великого вважають найзнаменитішим монархом середньовіччя. Він фактично поклав край добі "темних віків" і об'єднав більшу частину Західної Європи в імперію. Вважається, що саме за часів Карла Великого відбулося становлення нової Європи і західноєвропейської середньовічної цивілізації.

VI. Домашнє завдання.
1. Опрацювати параграф підручника.

*************

Дата:

Тема. Людина в середньовіччі (1-ша частина).

Мета: з'ясувати, як у середні віки складалися взаємини між людиною і природою, яким було населення середньовічної Європи; охарак­теризувати харчування, одяг, помешкання часів середньовіччя; вказати, які лиха чекали людину середньовіччя; розкрити зміст і характер внутрішньої колонізації; вдосконалювати набуті уміння і навички; виховувати толерантне ставлення до інших народів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, атлас..

Хід уроку

I.   Організація навчальної діяльності.

II.   Перевірка домашнього завдання.

 Дидактична гра "Снігова куля". Правила гри.

Перший учасник гри називає ім'я, твір або архітектурну пам'ятку, які мають відношення до теми даного уроку. Наприклад, "Карл Великий".

Це слово повторює наступний учасник гри і називає інше слово чи тер­мін. Зрештою, утворюється довгий тематичний ланцюжок. Якщо учас­ник робить помилку або довгу паузу, він вибуває з гри. Переможцем стає учень, який побудував найдовший ланцюг. Для більш організованого проведення гри краще не залучати весь клас, а обрати декілька учнів, які викликаються до дошки. Один учень контролює правильність ланцюжків, що називаються.

Гра дозволяє у захоплюючій формі запам'ятати складні для засвоєння терміни, назви, імена тощо.

Дидактична гра "Хто це сказав?"

Правила гри. Учитель наводить висловлювання (дійсне або вигадане) і пропонує учням визначити, кому воно може належати. Можна попросити учнів пояснити свою думку. Гру доречно проводити в усній або письмовій формі як з окремими учнями, так і з усім класом.

1.           "Коли я був майордомом при Меровінгах, для боротьби з арабами ми створили франкську важку кінноту". (Карл Мартелл)

2.           "Що краще: коли один має королівський сан, а інший несе тягар влади, чи коли той, хто несе тягар влади, має ще й королівський сан?" (Піпін Короткий)

3.           "Захопивши сакське селище, я встромив свій меч посеред майдану і наказав стратити всіх чоловіків, які були вищими за цей меч". (Карл Великий)

4.           "Коли я розгромив лангобардів, то подарував Папі Римському відвойовані землі навколо Риму і Равенни і смугу землі, яка їх з'єднувала". (Піпін Короткий)

5.           "Своє прізвисько "Молот", я отримав від франків за перемогу в цій битві". (Карл Мартелл)

6.            "Мої молодші брати не бажають визнавати мене імператором франків і вимагають поділу імперії, створеної нашим дідом". (Лотар)

7.            "Я був членом придворної Академії, а пізніше написав біографію нашого улюбленого імператора — "Життя Карла Великого". (Ейнгард)

8.            "Для того, щоб освятити мою владу, папський посланець уперше здійснив спеціальний обряд помазання на царство". (Піпін Короткий)

9.            "25 грудня 800 р. на Різдво Христове в соборі Святого Петра я проголосив імператором Карла Великого". (Лев III)

10.          "Після Верденського поділу центром моїх володінь став Париж". (Карл Лисий)

11.          "За Верденським договором у складі моїх володінь опинилася Папська держава". (Лотар)

12.          "Я доручив щорічно записувати всі події, які відбувалися в державі. Ці записи отримали назву "анналів". (Карл Великий)

III. Вивчення нового матеріалу.

1. Взаємодія людини і природи в ранньому середньовіччі.

Розповідь учителя.

У середні віки життя людини, як і за античної доби, продовжувало залишатися залежним від природно-кліматичних умов. Саме вони визначали спосіб життя, заняття і навіть характер людини.

У ранньому середньовіччі (У-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і теплим, більша частина Європи була вкрита лісами. Навіть в Італії та Іспанії, де за античних часів було розорено багато земель, ліси займали більшу частину, ніж поля. Серед цього лісового моря були розкидані невеликі поселення, до яких прилягали клаптики землі. На них вирощували городину, бобові та зернові культури.

У період раннього середньовіччя були в основному втрачені традиції землеробства античних часів, тому господарство селянина, як правило, орієнтувалося на освоєння лісових ресурсів. Ліс у ті часи був основним джерелом життя і доходів. Там пасли худобу, відгодовували жолудями свиней. Завдяки цьому селянин отримував на зиму гарантований запас м'ясної їжі. У лісі заготовлялися дрова для опалення і виготовлялося деревне вугілля — важливий компонент для виробництва залізних знарядь праці і зброї. Ліс давав і будівельні матеріали, оскільки каміння для будівництва в ті часи було рідкістю. Крім того, у лісі збирали всілякі плоди і ягоди, які вносили різноманіття в убогу їжу людини середньовіччя. Особливо важливим був мед диких бджіл, ураховуючи те, що про цукор тривалий час вони не знали.

У лісі збирали всілякі смолисті речовини для виготовлення смолоскипів. Тут також заготовляли кору дуба, без якої не можливо було б вичиняти шкури тварин. Попіл спалених кущів підліску використовували для відбілювання або фарбування тканин. Крім того, у лісі й на галявинах збирали лікарські рослини — єдині лікарські засоби тих часів.

Ліс був також місцем полювання. Усі варвари були вправними мисливцями. Щоб полювання було більш вдалим, крім собак, вони приручили для цього соколів, тхорів і навіть оленів, які виманювали своїх диких родичів. Загалом ліс давав можливість простій людині вижити, навіть у голодні роки, які траплялися досить часто.

Ліс відігравав важливу роль і для заможних верств суспільства. Більшу частину володінь великих землевласників складали саме лісові масиви. За підрахунками істориків, ліс приносив їм третину доходу. Крім того, тут вони віддавалися втіхам полювання.

Робота з документом.

Капітулярій Віліса (початок IX ст.).

Хай гарно слідкують за нашими лісами і гаями; і там, де є місце для розчистки, хай наші економи це зроблять, і хай вони дивляться за тим, щоб поля не захоплювали ліси; і повинні бути такі ліси, де не можна багато рубати дерев або завдавати їм іншої шкоди, і хай вони слідкують за дичиною в лісі; і хай також візьмуться за яструби і шуліки для нашого полювання; і хай збирають оплату, яка нам належить за це. І хай економи, якщо вони пасуть свиней у лісі, хай управителі чи їхні люди, хай вони перші заплатять десятину так, щоб дати приклад іншим, щоб потім й інші також заплатили.

1.           Які настанови дає сеньйор своїм управителям?

2.           Як сеньйор ставився до лісу?

3.           Чим можна пояснити таке його ставлення?

Розповідь учителя.

У той же час ліс являв собою вигадану чи справжню небезпеку. Він був горизонтом для середньовічної людини, кордоном між володіннями сеньйорів. Із лісу з'являлися голодні вовки, розбійники, грабіжники і завойовники. Не дивно, що в казках і легендах, що народилися в ті часи, ліс і його мешканці були обов'язковими персонажами.

Розмаїття в такий одноманітний пейзаж уносив лише ландшафт, який дещо коригував основні заняття і життя людей. У гірських районах переважало скотарство, у рівнинних — землеробство.

Запитання.

1.            Яку роль відігравав ліс у житті людей раннього сердньовіччя?

2.            Якими були взаємини між людиною і природою в середні віки?

2. Населення. Лиха середньовічної людини.

Розповідь учителя.

Європу за середніх віків населяли романізовані народи колишньої Римської імперії, греки, кельти, германці, слов'яни, фракійці, балти, угро-фіни. Чисельність населення можна встановити лише приблизно. Вчені вважають, що після розпаду Римської імперії кількість населення у Європі значно скоротилася.

Що ж спричинило такий спад? Однією з причин історики вважають епідемії чуми. Ця найстрашніша хвороба середньовіччя вперше буквально спустошила Європу в VI ст. Епідемія тривала півстоліття і подекуди зменшила населення наполовину. Люди сприймали "чорну смерть" як катастрофу, наближення Страшного суду. Порятунку від чуми не було, хіба що втікати з місця епідемії швидко, якнайдалі, а повертатися якомога пізніше.

Цікаво знати.

Скільки людей жило у Європі у середні віки? Це питання є досить складним, бо ніхто тоді не проводив перепису населення у сучасному розумінні. Проте правителі та окремі феодали ще у ті часи намагалися знати, скільки у них підданих і що у них є у володіннях, щоб з'ясувати, скільки вони зберуть податків і з чого матимуть дохід. З цією метою проводився опис володінь з усіма мешканцями. Найгрунтовніший такий перепис був здійснений норманськими завойовниками в Англії в 1086 р. Всі спискивідомостей в народі називали "Книги Страшного суду". Для сучас­них вчених ці та інші документи стали важливим джерелом для з'ясування кількості мешканців тогочасної Європи. У результаті досліджень з'ясували, що за період середньовіччя чисельність населення Європи зростала. Найактивніше це відбувалося у XI-XIII ст. Також вчені з'ясували, що у У-УІ ст. мало місце досить значне скорочення населення в результаті епідемій різних хвороб, що порушило налагоджене життя часів Римської імперії. У XIV-XV ст. знову відбувається скорочення населення у результаті небаченої пандемії чуми.

Зверніть увагу!

Найбільшими лихами середніх віків були голод, хвороби, епідемії та війни. Постійна загроза голоду — характерна риса серед­ньовічного суспільства. Недостатній рівень розвитку техніки призводив до низьких врожаїв. Становище залежних селян — більшості виробників сільськогосподарської продукції — не спонукало їх до збільшення врожаїв. Середньовічна Європа постійно перебувала на межі голоду. Достатньо було посухи, тривалих дощів чи нашестя сарани, і рівень населення різко падав у багатьох регіонах.

Робота з документом.

Розповідь бургундського ченця Рауля Глабера про голод 1027-1030 рр. у Нормандії.

"... голод почав посилюватися по всій землі, й загроза загибелі постала майже перед усім родом людським... Не було й кількох днів, у які можна було б зібрати хліб... Безперервні дощі настільки залили землю, що протягом трьох років не знаходилося борозни, придатної для засіву. А у жнива бур 'ян... вкрив поверхню всіх полів...

Коли поїли всю худобу і птицю, голод став більше дошкуляти людям, вони почали пожирати стерво й робити інші нечувані речі. Щоб уникнути смерті, деякі викопували лісове коріння і збирали водорості..., люди пожирали м'ясо людей..., на ринках стала з'являтися варена чоловічина... Деякі голодні нападали на мандрівників, убивали і пожирали їх..., показували дітям яблуко або яйце, відводили їх у відлюдне місце, вбивали і з їдали. Цей жахливий голод лютував три роки. Померлих було так багато, що їх не встигали ховати..."

Запитання.

1. Чому середньовічна людина вважала голод Божою карою та була безпорадною перед ним?

Розповідь учителя.

Ті, хто не гинув від голоду, страждали від хвороб. Кепське харчування, неякісні продукти, відсутність уявлень про гігієну, брак елементарної медичної допомоги робили середньовічну людину вкрай вразливою до різних захворювань. Найвищою була смертність від туберкульозу, малярії, прокази, холери, дизентерії, тифу.

Безпорадні та зневірені люди вбачали в них Божу кару і зверталися по допомогу до святих. А їх у середньовічній Європі було понад 20. Вважалося, що паломництво і дотик до їхніх мощей виліковує хвороби.

Коли захворювання переходили в епідемії, вони спустошували чималі території. Найжахливішою була чума. Панічний страх, що вона викликала в середньовічної людини, відобразився в тогочасній найпоширенішій молитві до Бога: "Від чуми, голоду і війни врятуй нас, Господи!"

Не менш катастрофічні наслідки мали війни. Протягом середніх віків Європа безперервно страждала від грабіжницьких набігів, загарбницьких і міжусобних війн, іноземних навал. Війни зменшували або повністю знищували мізерні запаси продовольства, доводили до жебрацтва людей, послаблюючи їхню здатність протистояти хворобам і епідеміям.

Усі лиха середньовічної людини призводили до того, що середня тривалість життя становила 22-32 роки. Надзвичайно високою була дитяча смертність. До віку 70 років доживали одиниці. Рідкісними винятками вважалися випадки, коли люди за життя знали своїх дідусів і бабусь, чи, тим більше, тривалий час жили з ними разом.

Запитання.

Якою була динаміка росту населення Європи у середні віки? Чим вона була зумовлена?

3. Міграції.

Коментоване читання відповідного пункту параграфа.

Обмежене лісом середовище, в якому жила людина середньовіччя, зумовлювало її обмежений кругозір. Але це не є свідченням того, що люди у середні віки були безвилазними домувальниками, прив'язаними до своєї ділянки землі, оточеної лісом. Навпаки, люди у цей період були досить мобільними і можна твердити, що суспільство весь час знаходи­лося у русі. Попервах це ще були відголоски Великого переселення на­родів. Згодом у дорогу людей штовхали вже інші причини. По шляхах Європи рухалися селяни, поодинці і групами, які шукали кращої долі; рицарі — у пошуках подвигів і прекрасних дам; монахи — переходячи від монастиря до монастиря; студенти, які йшли до знаменитих шкіл та уні­верситетів; прочани і всілякі жебраки та бродяги. Що штовхало цих лю­дей на довгий і небезпечний шлях? Причин було багато, серед них мож­на виділити наступні:

—      середньовічне суспільство було досить бідним, як правило, все майно звичайної людини можна було вмістити у невелику торбинку, і тому у пошуках кращої долі людина готова була йти світ за очі; до того ж вся земля належала сеньйорам, а селянин лише володів нею, що не при­в'язувало його до неї;

—      рицарі, щоб отримати свій феод, готові були йти у будь-який похід і оселятися там, де його отримували;

—      також християнство штовхало людей у далеку дорогу — до місць паломництва, щоб спокутувати свої гріхи:

—      крім того, люди тікали від епідемій хвороб, голоду, війн і всіляких інших негараздів.

Лише з початком XIV ст. тяга до своєї малої батьківщини бере гору. Селяни обзаводяться чималим майном, феодали — могутніми замками, зростають міста. На дорогах Європи переважно зустрічаються лише жебраки та хворі, а також купці. Європейці стають домосідами.

Запитання.

1.           Що таке міграція?

2.           Що штовхало людей середньовіччя у подорож?

3.           Чому у раньому середньовіччі люди часто мандрували, а згодом стали більше часу проводити вдома?

4.           Житло, їжа, одяг людини середньовіччя.

Самостійне опрацювання відповідних пунктів параграфа за запитаннями.

Запитання для самостійної роботи.

1.          Що їли європейці у середні віки?

2.          Які особливості харчування тієї доби?

3.          Чим їжа і напої людей тих часів відрізнялася від теперішньої? У чому особливості харчування середньовічної людини?

4.          Чому представники незаможних верств населення одягалися досить скромно і неяскраво?

5.          Визначте основні риси моди середньовіччя. Про що міг розповісти одяг середньовічної людини?

Матеріал до розповіді вчителя

Житло.

Вигляд житла залежав від природних умов місцевості, виду занять і рівня добробуту його власника. Селянські хати майже не змінилися від давніх часів до XX ст. А от міські будинки, палаци і замки за середніх віків зазнали змін. Споруджували будинки, залежно від матеріального становища і доступних матеріалів, із дерева, каменю або робили глино­битними. Камінь дорого коштував, тому використовувався переважно для будівництва церков, палаців і замків.

Спільним для житла представників різних суспільних верств у ранньому середньовіччі було внутрішнє планування. У більшості будівель не було окремих кімнат. Люди спали, їли й готували їжу в одній кімнаті. Лише з ХІ-ХІІІ ст. заможні городяни і селяни розпочали відокремлювати спальні від кухонь та їдалень. Багато кімнат з'явилось у палацах та замках представників знаті. Однак усі кімнати розташовувалися одна за одною, і для того, щоб потрапити з однієї частини палацу до іншої, потрібно було пройти усі приміщення.

Цікаво знати.

У більшій частині Європи селянські будинки споруджували з дерева; на півдні, де цього матеріалу не вистачало, перевагу надавали каменю. Дах покривали соломою чи очеретом. В одному приміщенні спали, готували їжу, їли. Опалення приміщення і приготування їжі здійснювалося за допомогою відкритого вогнища, яке поступово заступила піч. Коли розводили вогонь, дим виходив крізь отвір у стелі. Димарі з'явилися перегодом. Маленькі віконця не мали шибок, затуляли їх дерев'яними ставнями, шкірою або пузирем. Холодної пори селянська родина часто жила в одному приміщенні з худобою.

Уся обстанова оселі складалася з грубо збитого столу, кількох лав уздовж стін, скрині для зберігання святкового одягу, що його наживали роками і передавали у спадок. Спали на широкому ліжку або на лавах. Постіллю був сінник або матрац, напханий соломою.

Людина середньовіччя у своєму житті майже не мала можливості залишитись на самоті. Підтвердженням цього були тогочасні меблі. Ліжко робилося дуже великим і на ньому, зазвичай, окрім господарів, відпочивали також гості. Це вважалось ознакою гостинності. Балдахін — своєрідний

"дах" над ліжком — захищав відпочиваючих від комах, яких було вдос­таль у будинках.

Прості люди спали переважно на лавах чи скринях. Більшість меблів була грубої та простої роботи. Однак заможні замовляли ремісникам меблі різьблені, інкрустовані коштовними металами і камінням. Звичних для нас шаф не існувало — речі зберігались у скринях. Шафи з висувними шухлядами поширилися з Італії, де їх почали виготовляти з XII ст.

Опалювали будинки вогнищами або камінами. Печі з'явилися лише на початку XIV ст., коли їх запозичили в північних народів і слов'ян. Освітлювали житло сальними свічками і масляними лампами. Дорогі воскові свічки могли придбати лише заможні люди.

Вигляд більшості середньовічних європейських осель відповідав вислову: "Мій дім — моя фортеця". І для цього було багато серйозних підстав.   

Їжа і напої.

Переважна більшість європейців харчувалася досить скромно. їли, зазвичай, двічі на день: вранці й увечері. Повсякденною їжею були житній хліб, каші, боби, ріпа, капуста, зернова юшка з часником або цибулею. М'яса споживали мало. Тим більше, що протягом року було 166 днів посту, коли м'ясні страви заборонялося їсти. Значно більше в раціоні було риби. Із солодощів знали лише мед. Цукор потрапив до Європи зі Сходу в XIII ст. і був дуже дорогим. Фруктів та овочів споживали дуже мало.

Характер харчового раціону знаті й бідноти відрізнявся, головним чином, не якістю споживаного, а його кількістю. У замках їли більше м'яса, причому багато було дичини, оскільки полювання вважалося привілеєм знаті. Полюбляли заможні готувати й дивовижні страви на кшталт смажених пав чи лебедів або паштету з солов'їних язичків. До їжі додавалися східні прянощі — перець, імбир, гвоздика, мускат, кориця. Однак їхня вартість (продавали прянощі на вагу золота) не кожному була по кишені.

У середньовічній Європі багато пили: на півдні — вино, на півночі — пиво. Замість чаю заварювали трави.

Посуд більшості європейців — миски, кухлі — був дуже простим, виготовленим із глини чи олова. Виробами зі срібла чи золота користувалася лише знать. Виделок не було, за столом їли ложками. Шматки м'яса відрізали ножем і їли руками. Селяни споживали їжу з однієї миски всією сім'єю. На бенкетах знаті ставили на двох одну миску та кубок для вина. Кістки кидали під стіл, а руки витирали скатертиною.

Одяг і прикраси.

Кліматичні умови більшості європейських країн вимагали одягатися тепліше, ніж убиралися римляни. На відміну від античного уславлення краси людського тіла, церква вважала тіло гріховним і наполягала на тому, що його треба прикривати одягом.

Тривалий час жіночий і чоловічий одяг був схожим: довга, до колін, сорочка, короткі штани, верхня сорочка, плащ. У XII ст. він почав дедалі більше розрізнятися, з'явилися перші ознаки моди. Зміни стилів одягу відбивали тогочасні суспільні уподобання. Чоловіки почали носити товсті панчохи, що в XIV ст. перетворилися на штани, жінки вбирали виключно спідниці. Однак можливість наслідувати моду мали переважно представники заможних верств. Церква не схвалювала захоплення знаті модою.

Цікаво знати.

З одягу селянин звичайно носив лляну сорочку-камизу і штани до колін чи навіть до кісточок. Поверх камизи вдягали ще одну довгу сорочку з широкими і довгими рукавами (блузу). Верхнім одягом був плащ, стягнутий на плечах застібкою (фібулою). Взимку носили або грубо вичесаний овечий кожух, або теплу накидку з цупкої тканини чи хутра.

Одяг відображав місце людини в суспільстві. У вбранні заможних переважали яскраві кольори, бавовняні й шовкові тканини. Біднота вдовольнялася темним одягом із грубого домотканого полотна. Взуттям чоловіків і жінок були шкіряні гостроносі черевики без твердої підошви. Більшість незаможних людей крокувала сільськими дорогами чи багнюкою міських вулиць у дерев'яних черевиках або й босоніж. Головні убори виникли у XIII ст. й від того часу безперервно змінювалися. Звичні рукавички набули за середніх віків важливого значення. Потиснути руку в них вважалось образою, а кинути комусь рукавичку було виявом презирства і викликом на двобій.

Знать полюбляла додавати до свого одягу різноманітні прикраси. Чоловіки і жінки носили каблучки, браслети, пояси, ланцюжки. Дуже часто ці речі були унікальними ювелірними виробами. Для бідноти все це було недосяжним. І не лише через вартість, а й тому, що було заборонено законом. Значні кошти витрачали заможні жінки на косметику і парфуми, що привозили зі східних країн купці. їм заздрили представниці прекрасної половини людства, які не могли дозволити собі таку розкіш, але намагалися не відставати від модниць.

III. Закріплення нових знань.
Гра "Продовжи розповідь".
Правила гри.

У цій грі двоє учнів по черзі повинні розповісти по одному реченню матеріал вивченої теми. Виграє той учень, чиє речення буде останнім, в той час як інший вже нічого пригадати не може.

IV.  Підсумки уроку.
Заключне слово вчителя. У середні віки життя людини, як і за античної доби, продовжувало залишатися залежним від природно-кліматичних умов. Саме вони визначали спосіб життя, заняття і навіть характер людини. Суттєвою відмінністю було те, що на початку середніх віків  визначальним у житті людини був ліс, а не поле.

Обмежене лісом середовище, в якому жила людина середньовіччя, зумовлювало її обмежений кругозір. Але це не є свідченням того, що люди у середні віки були безвилазними домосідами, прив'язаними до своєї ділянки землі, оточеної лісом. Навпаки, люди у цей період були досить мобільними і можна твердити, що суспільство весь час знаходилося у русі. Міграції були звичним явищем. Лише наприкінці середніх віків су­спільство "осідає".

їжа, оселі, одяг у середні віки відрізнялися своєрідністю. За ними можна було легко визначити, до якого суспільного стану належить людина.

V. Домашнє завдання.

Опрацювати §3.

********************

Дата:

Тема. Людина в середньовіччі (2-га частина).

Мета: визначити, які лиха чекали людину середньовіччя; розкрити зміст і характер внутрішньої колонізації, з'ясувати чому у ХІУ-ХУ ст. середньовічна Європа пережила кризу і які були її наслідки; вдо­сконалювати набуті уміння і навички; виховувати толерантне ставлення до інших народів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, атлас.

Основні поняття: внутрішня колонізація, криза, пандемія.

Хід уроку

I.   Організація навчальної діяльності.

II.   Перевірка домашнього завдання.

 Експрес-опитування.

1. Чи справедливо називати тодішню Європу "країною лісів"?

2. Що давав ліс людині?

3. Що таке міграція? Чому у ранньому середньовіччі європейці не бажали залишатися на одному місці?

4. Змалюйте вигляд оселі пересічної людини середньовіччя.

5. Що їли у середні віки? Складіть перелік основних продуктів.

6. Який одяг носили люди середньовіччя?

7. Які лиха загрожували середньовічній людині?

III. Вивчення нового матеріалу.

1. Внутрішня колонізація.

(При розгляді даного питання доцільно використати нижче наведену схему.)

Наприкінці XI ст. населення середньовічної Європи вперше почало відчувати, що йому тісно на своєму континенті. Шляхами блукали рицарі, розмірковуючи, де знайти собі володіння, у якій війні взяти участь і завоювати землі. Селянам також почало бракувати землі, щоби прогоду­ватися і віддати належну частину своєму феодалові. Все це примушувало європейців розпочати колонізацію — освоєння нових земель. Часом активної європейської колонізації став весь період XI—XIII ст.

У середні віки розрізняють військову (зовнішня) і внутрішню колонізації. Військова колонізація була спрямована на захоплення нових земель силою зброї за межами поширення західно-християнської цивілізації. Військова колонізація європейців була спрямована на Піре­нейський півострів, де велась боротьба з арабами, і мала назву реконкіста (відвоювання, звільнення), у Палестину, куди здійснювалися хрестові походи під приводом звільнення Гробу Господнього, у Прибалтику, де під прапором боротьби з язичниками фактично нищилося місцеве насе­лення тощо.

Внутрішня колонізація — це освоєння селянами масиву вільних земель в Європі. На той час вільних територій в Європі не бракувало. Потрібно було лише докласти багато праці для того, щоб вони дали врожаї та годували людей. Нові землі селяни освоювали з великими труднощами, але загроза неврожаїв і голоду підштовхувала їх до цього. Вони вирубували ліси, осушували болота і перетворювали їх на родючі поля. Той процес був дуже важким, виснажливим і тривалим. Лише впродовж кількох поколінь селянська родина могла змінити непридатну для сільського господарства місцевість на плодючу ниву. Як правило, освоєні землі були продовженням вже існуючих полів.

Сеньйори підтримували зусилля селян, вони розуміли: освоєння нових земель зумовить приріст населення, адже тоді більше людей зможе прогодуватися; можливо, навіть виникнуть нові села, мешканці яких сплачуватимуть їм податки, і вони ще більше збагатіють. Тому феодали

заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на пев­ний термін від сплати податків.

Потреба в землі навіть підштовхувала селян де наступу на море. Так, мешканці Нідерландів будували дамби і поступово виборювали в моря клаптики суходолу, перетворюючи їх на пасовиська. Змагання людини і водної стихії тривало століттями. Інколи під час штормів море затоплювало осушені землі, але люди відновлювали дамби, і знову замість морських хвиль зеленіли отави.

Для здійснення такого грандіозного наступу на природу потрібні були нові знаряддя праці і всілякі технічні винаходи. Більшість нових знарядь праці чи способів землеробства були винайдені не за часів, коли європейці розширювали свій життєвий простір (ХІ-ХШ ст.), а значно раніше. Проте саме у цей час вони стали використовуватися масово і відіграли вирішальну роль. Для вирубки лісів поряд із сікачами стали використовувати важкі сокири. Для розорювання нових земель став використовуватися важкий колісний плуг, в який, завдяки хомуту й упряжі, стали впрягати коня. Хомут переніс важкість роботи для коня з шиї на груди, що сприяло не такому швидкому стомленню. А залізні підкови для коня стали оберігати від травм. Для розпушування землі стали використовувати важкі залізні борони. Завдяки плугу і боронам вдалося освоювати більш важкі, але плодородніші грунти. Важливим елементом сільського пейзажу стали вітряні млини, запозичені зі Сходу.

Поряд з технічними новинками утвердилися і нові технології обробки землі. У більшості районах Європи утвердилося трьохпілля. Землю, яку мав у своєму розпорядженні селянин, він ділив на три частини. Перша частина з осені засівалася озимими культурами. Друга — весною яровими. Третя — відпочивала, тобто знаходилася під паром. Наступного року перше поле залишали під пар, друге засівали озимими, а третє — яровими культурами. Крім того здійснювали сівозміну. На одному і тому ж полі не сіяли декілька років підряд одну і ту ж культуру. Стали використовувати органічні добрива. Ці зміни у техніці і в технології дали можливість дещо збільшити врожайність.

Внутрішня колонізація мала досить позитивні наслідки. Так, населеня Європи подвоїлося. Вдалося позбутися постійної примари голоду. Змінився раціон харчування: зернові та огородні культури поступово витіснили дари лісів. За кілька століть наполегливої людської праці замість Європи лісів поступово виникла Європа полів.

Завдання.

Заповніть таблицю:

Внутрішня колонізація в Європі

Фактори внутрішньої колонізації
Позитивно впливали	Негативно впливали
Результати колонізації
Позитивні	Негативні

2. Криза ХІУ-ХУ ст.

Розповідь учителя.

На початок XIV ст. процес розвитку Європи вповільнився, а з 1316 р., коли стався великий голод, взагалі припинився. Економіка Європи вступила в смугу глибокої кризи, яку вона змогла подолати лише через сто років. Чим же була спричинена ця криза?

Коли зростало населення Західної Європи, відповідно зростав попит на зерно та інші продукти харчування. Щоб задовольнити його, почали використовувати землі, малопридатні для рільництва, бо суттєво збільшувати врожайність на вже використовуваних землях ще не вміли. Та навіть найбільших урожаїв ледь вистачало, щоб усіх нагодувати. Отож, малий врожай і холодна зима могли призвести до катастрофи. А неврожаї чимраз частішали: від початку XIV ст. в Європі змінилися природні умови — зими стали холоднішими, випадало більше дощів.

Щоб урятуватися від голоду, частина селян почала переселятися до міст, сподіваючись, що, знайшовши роботу, вони зможуть купити собі більше їжі. Але великий наплив робочої сили породив проблему безро­біття і падіння заробітків. У 1316 р. Європу охопив голод, який у наступ­ні роки став повторюватися. Голод призвів до тяжких наслідків: знизила­ся народжуваність, зменшилася кількість шлюбів, поширювалися епіде­мії та повстання бідних прошарків суспільства. До цих негараздів дода­лася чума, яка за декілька років охопила всю Європу.

У жовтні 1347 р. до порту Мессіна на Сицилії прибув корабель. На веслах сиділи люди, тіла яких були вкриті темними пухирями, що кровоточили і гноїлися. Моряків мучили болі, вони помирали через декілька днів після появи ознак хвороби. Корабель приплив із Кафи, мешканці якої тікали з міста, оточеного монголами. Останні з відчаю, що не можуть захопити місто, закинули за мури декілька трупів померлих від чуми. У місті почалась епідемія, і мешканці втікали. Вони прибули до Сицилії. Разом з ними сюди дісталися корабельні щури, які разом із блохами були рознощиками зарази. Так поширилась епідемія, названа "чорною смертю". Чума проявлялась у двох формах: бубонній та легеневій. Перша передавалася через укуси заражених бліх, друга — через кашель або дихання вражала легені. Друга форма була страшнішою, бо від неї вмирали всі хворі, тоді як від першої — 80 %. Оскільки тоді Європу вразили одночасно дві чуми, хвороба швидко косила людей та блискавично поширювалась. Усього за три роки чума вбила чверть населення Європи — приблизно 25 млн людей.

Причин цього лиха ніхто до ладу тоді не знав, але нажахані люди готові були повірити будь-чому, аби знайти винного. І таких "винних" знайшли: євреї отруїли колодязі, щоби знищити християн. Європу охопили єврейські погроми. Так, у містечку Сен-Вельтене було спалено живцем 2000 євреїв. Таке ставлення до євреїв пояснювалося тим, що вони більшою частиною населення сприймалися як чужі: вони моляться не тому Богу, вбили Христа, ведуть інший спосіб життя тощо. Рятуючись від переслідувань, вони тікали до Польщі та Литви, де ставлення до них було більш толерантне.

Робота з документом.

З листа до Папи Римського Климента VI.

У році 1348 від Р.Х. майже на всій поверхні землі спостерігається така смертність, якої раніше не було. Живих ледь вистачало, щоб поховати мертвих, або живі відверталися від них з огидою. Страшний жах охопив усіх, і коли в кого-небудь з'являлася виразка або пухлина..., то цій людині не надавали ніякої допомоги, і родичі відверталися від неї... Багато помирало від того, що їм відмовляли в лікуванні... Багатьох, яких уважали приреченими... на смерть... відвозили до ям, де їх заривали; і багатьох було поховано живцем... Чума ця тривала два роки поспіль...

Не було чути дзвонів, і ніхто не плакав, хоч би скільки загинуло в нього рідних та близьких, — майже кожен чекав смерті... Люди говорили і вірили: це кінець світу.

Запитання.

1. Чим можна пояснити таку поведінку людей?

 Розповідь учителя.

Але кінець світу не наставав, життя тривало. Біди XIV ст., крім різкого зменшення населення і масового вигнання євреїв, дали поштовх вели­ким зрушенням у господарському розвитку Європи. Ті, що вижили, осо­бливо мешканці міст, стали власниками майна померлих. Після страш­них років з'явилися нечувано багаті люди — засновники майбутніх купе­цьких і банківських династій. Тому торговельне життя в Європі не тільки не завмерло, а навпаки, розквітло. Особливо зріс попит на престижні товари (дорогі тканини, коштовності тощо), всілякі делікатеси, що їх скуповували нові багатії та можновладці.

Європа захлинулася пошуком грошей. Землевласники, які за часів чуми втратили значну кількість підвладних селян і прибутків, прагнули за всяку ціну їх збільшити: одні вимагали від своїх селян грошей, інші примушували більше працювати. У свою чергу селяни намагалися вирощувати на полях те, що можна вигідно продати: овочі, виноград, рослини, з яких робилися барвники. Виручених коштів стало вистачати, щоб заплатити землевласникам і купити вдосталь хліба, привезеного зі Східної Європи. Поглиблювалося розшарування населення не за родом занять і місцем у суспільстві, а за поділом на бідних і багатих, що загострювало відносини в суспільстві та спричиняло потужні виступи бідних прошарків суспільства. Жакерія у Франції, повстання Уота Тайлера в Англії, повстання чесальників вовни (чомпі) у Флоренції тощо. На кінець середньовіччя життя людей вже докорінно різнилося від того, яке воно було на початку середніх віків.

Завдання.

1. Підготуйте розповідь від імені людини, що пережила "чорну смерть" 1348-1351 рр.

III. Закріплення нових знань.

Бесіда за запитаннями.

1. Що таке внутрішня колонізація? Поясніть, чим вона була викликана.

2. Яка хвороба у середні віки вважалася найстрашнішою?

3. Чому в ХІV-ХV ст. Європу охопила криза? Якими були її прояви?

4. Якими були масштаби, причини і наслідки епідемії чуми 1348-1351 рр.?

IV. Підсумки уроку.
Заключне слово вчителя.

У ХІ-ХІН ст. Європа переживала господарське піднесення. У результаті внутрішньої колонізації активно освоювалися нові площі для земле­робства. З "Європи лісів" вона перетворилася на "Європу полів". Зростала чисельність населення. Дещо відступила постійна примара голоду.

У ХІУ-ХУ ст. середньовічне суспільство охопила криза, на Європу нахлинули всілякі біди і катастрофи. Найстрашнішою стала пандемія чуми середини XIV ст., яка за три роки знищила чверть населення континенту. Проте кінець світу не настав і життя продовжувалося. Європа вступила в новий етап свого розвитку.

 V. Домашнє завдання.

Опрацювати параграф підручника.

*********************

Дата:

Тема. Середньовічне європейське суспільство.

Мета: охарактеризувати структуру середньовічного суспільства, показати його складові, створити уявлення про три стани середньовічного суспільства, формувати в учнів уміння аналізувати і узагальнювати історичний матеріал, виховати в учнів толерантне ставлення до людей.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, атлас, дидактичний матеріал.

Основні поняття і терміни: феод, феодалізм, васалітет, суспільство, стани, соціальна структура, соціальний поділ.

Хід уроку

I.  Організація навчальної діяльності.

Учитель інформує учнів про початок розгляду теми, тривалість її вивчення, форми і термін проведення тематичного оцінювання. Після цього повідомляє тему і основні завдання уроку.

II.    Вивчення нового матеріалу.
1. Феодалізм.

Розповідь учителя.

На кінець VII — на початок VIII ст. завершилося об'єднання багатих і знатних людей варварського і римського суспільств. Вони перетворилися у могутній прошарок землевласників. Серед цих землевласників було немало представників верхівки церкви, а також багатих членів германських родів. Саме ці великі землевласники і стали основою для формування панівного прошарку суспільства, на який спиралася королівська влада.

Після Верденського поділу найзгуртованішою, міцною частиною колишньої імперії Карла Великого було Західне Франкське королівство — майбутня Франція, як її почали називати з X — XI ст.

Столицею нової держави став Париж, розташований на р. Сені. Влада останніх Каролінгів утрималася тут найдовше, до кінця X ст. Вона, одначе, слабшала, і вони втрачали контроль над своїми володіннями. Прискорила

руїну зовнішня небезпека. З кінця VIII ст. країни Європи стали зазнава­ти нападів норманів, які кораблями перетинали море і грабували узбере­жні країни, наганяючи жах на населення. До цього додалися спустошли­ві набіги арабів і угорців, що в IX ст. посилилися в Паннонії.

Представники місцевої влади зобов'язували великих землевласників у разі небезпеки з'являтися зі своїми загонами для відбиття нападу. Водночас дрібні землевласники самі стали шукати порятунку від набігів і переходити під захист сильних покровителів. Таких людей називали васалами. За надання захисту вони складали клятву вірності своєму покровителю — сеньйору (від лат. senior — старший) і зобов'язувалися служити йому, прибуваючи озброєними на його вимогу.

Щоб мати у своєму розпорядженні загін важкоозброєних вершників (рицаріВ), великий землевласник міг частину своєї землі роздати воїнам за службу, які, у свою чергу, якщо дозволяв розмір володіння, могли передати його за службу своїм васалам. Таким чином, вибудовувалися відносини між сеньйорами і васалами, які нагадували драбину або піраміду. На вершині цієї драбини (піраміди) був король, який вважався васалом Бога. Деякі королі були васалами Папи Римського. Історики такий порядок називають "феодальною драбиною" або "феодальною ієрархією".

Коли напади норманів почастішали, Карл II Лисий 847 р. зобов'язав "кожну вільну людину обрати собі сеньйора". Права сеньйора над своїми васалами прирівнювалася до влади короля над своїми підданими. А ще через ЗО років було визнано спадковість бенефіціїв і графських титулів. Тепер бенефіції перетворилися на спадкові володіння — феоди. Слово "феод", від якого походять "феодал", "феодалізм", означає "земельне володіння", надане (подароване) господарем — сеньйором своєму васалові (підвладній людині), який за це повинен був служити господареві. Володіння феодом, подібно до бенефіція, вимагало служби, переважно військової. Володарів феодів стали називати феодалами. Кожен феодал мав велику владу, а останні Каролінги були безсилими: вони не мали ані авторитету серед феодалів, ані війська для боротьби проти зовнішніх ворогів. Почали утворюватися графства, що нагадували маленькі королівства. Настав час феодальної роздробленості. Король вже був лише "першим серед рівних". Поступово такий лад поширився на всі країни Західної, Центральної і почасти Східної Європи.

Зверніть увагу!

У середні віки слова "феодал" і "феодальне суспільство" не вживалися. їх придумали пізніше, в XVII-XVIII ст. Попервах вони мали лайливе значення, використовувалися для позначення від­сталого суспільного ладу і тих людей, що його захищали. В істо­ричній науці ці слова стали вживатися ще пізніше, але набули значного поширення. ,  Робота з термінами і поняттями.

Поясніть терміни "васал", "васалітет", "феодальна ієрархія", "феодальна драбина".

2. Три стани середньовічного суспільства.

Розповідь учителя.

За Х-.ХПІ ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани середньовічного суспільства. Кожна з цих соціальних груп мала свої погляди, спосіб життя, посідала певне становище. Суспільна структура відрізнялася як від тих, що існували в германців, слов'ян та інших європейських народів, так і від тієї, що була в Стародавньому Римі, на руїнах якого виникли держави середньовічної Європи.

Освічені люди середньовіччя ще тоді підмітили, що суспільство поділяється на різні соціальні групи зі своїми правами та обов'язками. Середньовічне суспільство не знало рівності в правах та обов'язках. Найбільшого поширення набула теорія про поділ суспільства на три стани: "тих, що моляться" (священики і монахи), "тих, що воюють" (рицарі), "тих, що працюють" (селяни, ремісники та ін.). Соціальний статус успадковувався від батька до сина.

На думку середньовічних мудреців, кожен стан мав свої важливі обов'язки і був необхідним для інших. Вони не могли існувати один без одного. Так, духівництво піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували.

Робота з документом.

Єпископ Адальберон Ланський про три стани (XI ст.).

Перший стан — воїни, захисники церкви і народу, всіх без винятку, як сильних, так і слабких... Другий стан — селяни; ці нещасні люди мають щось лише ціною важкої праці. Всім — грошима, одягом, харчами — забезпечують вони весь світ. Жодна вільна людина не змогла б прожити без селян... Селянин годує господаря, який стверджує, що це він годує селянина... Так дім Божий (суспільство) поділяється на три частини: одні моляться, інші воюють, ще якісь працюють. Три ... частини не потерпають від своєї відокремленості: послуги, надані однією з них, створюють умови для праці двох інших; відповідно кожна частина піклується про ціле. Так цей троїстий союз залишається єдиним, завдяки чому панує закон, а люди насолоджуються миром.

Запитання.

1.  Чим єпископ Адальберт пояснював такий поділ суспільства?

2.  Що було покладено в основу такого поділу суспільства?

3.  Що, на думку єпископа, забезпечувало єдність суспільства?

4.           Які відмінності така структура суспільства мала від римського чи германського?

Запропонована середньовічними мудрецями система поділу суспільства і їх взаємин не витримала випробування часом. Реалії життя з'ясували,

що суспільство ділиться не на три верстви, що кожна верства поділяєть­ся на більш дрібні групи, які мають свої права, привілеї та обов'язки. З появою міст та збільшенням їх ролі у житті середньовічної Європи система відносин між соціальними групами ще більш ускладнилася. Великий вплив на поділ суспільства, на його соціальні верстви стали справляти земельні володіння і гроші. Всі ті, хто мав багатства і статус у суспільстві стали відноситися до аристократії. Так з'являється сільська, міська аристократія. Кожен, хто вважав себе аристократом, прагнув ще і довести давність свого роду, його могутність.

Основні стани середньовічного суспільства

Перший стан: «ті, що моляться»	Глави церков — Папа Римський, патріархи
	«Князі церкви» — архієпископи, єпископи, вікарії, митрополити, абати, ігумени, кардинали
	«Біле духовенство» — приходські священики
	«Чорне духовенство» — ченці
Другий стан: «ті, що воюють»	Глави держав — імператори, королі, великі князі
	Знать, земельна аристократія — герцоги, графи, віконти, барони
	Дворяни — рицарі, шевальє («кавалери»)
Третій стан: «ті, що працюють»	Нотарі — чиновники і юристи
	Купці — господарі лавок у містах, мандруючі торговці. Володарі торговельних суден
	Ремісники — цехові (у містах) і кустарі (у селах і садибах)
	Селяни — залежні (серви), особисто вільні (віллани)

3. Духівництво.

Розповідь учителя.

У згаданій схемі поділу суспільства на три стани на першому місці стояли монахи і священики. їхнім головним завданням було піклуватися про спасіння християнських душ. Це заняття в уяві людей того часу було важливішим за будь-які земні справи.

Середньовічне суспільство протягом століть залишалося бідним. Голод був частим гостем. І все ж, не рахуючись із витратами ресурсів, сил і часу, європейці будували величезні собори і численні церкви, віддавали духівництву десятину — десяту частину врожаю та інших прибутків. Ба­жаючи врятувати свої душі, багаті та бідні дарували церкві своє майно і земельні володіння. Навіть більше, суспільство віддавало церкві найбільш здібних і освічених синів, які присвячували життя служінню Богові. Перший стан був єдиним, який поповнювався вихідцями з різних станів суспільства. Майже всі відомі вчені й мислителі, як і значна частина письменників і поетів, художників, музикантів, належали до духівництва.

Для боротьби проти своїх ворогів церква використовувала відлучення та інтердикт. Для середньовічної людини відлучення від церкви було страшною карою. Фактично це означало втрату всіх прав члена суспільства. Людина не мала можливості брати участь у християнських обрядах, обіймати будь-які посади, ніхто не мав права їй допомагати, її могли навіть убити. Якщо церква вважала, що в непослухові винні не тільки окремі люди, вона могла відлучити цілі села, міста або навіть країни. Таке відлучення називалось інтердиктом. об'єднання всього християнського світу під своїм верховенством. Поступово церква стала найбільшим землевласником у Європі, а життя верхівки церкви ні чим не відрізнялось від світських феодалів. Духівництво стало вже не обмежуватися у своїй діяльності лише церковною службою та молитвами. Вони здійснювали правосуддя, брали участь в управлінні державою, виконували феодальні функції, навчали в школах та університетах, фінансували королівські заходи тощо. Для багатьох молитва стала лише другорядним заняттям.

Запитання для закріплення.

1.          Як, на думку середньовічних мислителів, були розподілені обов'язки між різними станами суспільства?

2.          Чи відповідав тодішнім реаліям поділ середньовічного суспільства на три частини?

3.          Чому середньовічні мислителі ставили духівництво на перше місце в суспільстві? Яку роль у житті суспільства мала церква?

4. Феодали. Замки.

Розповідь учителя.

Усіх великих землевласників, які жили завдяки праці залежних селян, прийнято називати феодалами. Вони становили 2-5 % населення, посідаючи панівне становище в суспільстві. Між феодалами, як вже згадувалося, склалася своєрідна система відносин, що отримала назву васалітет. Між сеньйором і васалом існувала своєрідна усна угода: васал зобов'язувався віддано служити господарю, а той, відповідно обіцяв васалові підтримку і захист. Цей договір укладався при свідках і вважався непорушним.

Якщо васал порушував договір, він повинен був зламати над своєю головою гілку і розкидати її навколо. Васали потребували як феодів, так і сильних, знатних захисників, а могутність сеньйора залежала від кількості відданих і боєздатних васалів. Багатство — землі та гроші — самі собою ще нічого не вирішували. У феодальному суспільстві вони потрібні були для роздачі васалам.

Тут слід нагадати, що система васалітету (залежності) скидалася на драбину чи піраміду, вершиною якої був король. Прямими васалами короля найчастіше були герцоги, васалами герцогів — маркізи, васалами маркізів — графи, далі барони і рицарі. Рицарів зазвичай у походах супроводжували зброєносці-юнаки з рицарських сімей, які ще не дістали цього звання. Хоча вважалося, що король є сеньйором для всіх, проте у Франції існувало правило: "Васал мого васала — не мій васал". Тобто король не повинен був утручатись у стосунки між герцогами і маркізами і т. д.

Але така чітка система ускладнювалась, якщо, наприклад, якийсь граф отримував додатковий феод від самого короля чи від іншого графа. Справа так заплутувалась, що взагалі було важко зрозуміти, хто чий васал. Такі плутанини призводили до численних сутичок між васалами, сеньйорами і васалами. Перемога була на боці сильнішого. Такі міжусобиці найбільш негативно відбивалися на селянах, які ставали об'єктами пограбувань і насилля.

УІХ-ХІ ст. стрімкі напади арабів, угорців, норманів привели до появи в Європі нового виду оборонних споруд — замків. Замок був одночасно і фортецею, і помешканням феодала.

На теперішній день у Франції збереглося 4969 замків, більшість з них у зруйнованому вигляді. За відомими на теперішній час письмовими джерелами і знахідками археологів відомо про існування ще 4788 середньовічних замків, що вже назавжди зникли.

Замки будувалися переважно на пагорбі, який височів над місцевістю. Оточений ровом із водою, з високими стінами і вежами в декілька рядів, замок був досить надійною фортифікаційною спорудою. Навіть декілька сотень його захисників досить успішно стримували облогу кількатисячного війська.

Над усіма будівлями замку височіла головна вежа — донжон. Вона була призначена як для життя феодала, так і для оборони. її підвали пристосовували для зберігання припасів. Також там часто викопували

У містах і країнах, відлучених від церкви, закривалися храми, заборонялося здійснювати християнські обряди — хрещення, вінчання, похорони і под. До таких країн церква згодом почала організовувати збройні експедиції — хрестові походи.

Церква була величезною політичною, економічною і духовною силою. Спираючись на це, римські папи в X—XIII ст. повели боротьбу за криницю або влаштовувалися в'язниці. Верхні поверхи були залами, де мешкав феодал зі своєю родиною та слугами. Важливим елементом вежі був потаємний хід, що дозволяв господареві в разі необхідності втекти в безпечне місце. Сама вежа могла оборонятися самостійно навіть тоді, коли інші укріплення замку захопив ворог.

Разом із замками в Європі з'явились і важко озброєні професійні воїни — рицарі. Вони були головними дійовими особами всіх війн епохи середньовіччя. Рицар був не просто вершником, а самостійною бойовою одиницею. Був одягнений у кольчугу — сорочку зі скріплених між собою металевих кілець. Згодом її замінили ковані лати, що захищали рицаря з ніг до голови. Крім того, воїн прикривався в бою щитом, на якому було зображено герб — розпізнавальний знак його роду і девіз — стислий вислів, що пояснював зміст герба. Озброєння рицаря складалося з довгого важкого списа і меча (рідше бойової сокири або палиці). Бойовий кінь вершника теж споряджався обладунками. Отже, рицар на коні ставав своєрідною рухомою фортецею. Все це озброєння коштувало дорого, дорівнювало вартості від 20 до 45 корів.

Основною метою рицарів у бою було не вбити противника, а, вибивши його з сідла, роззброїти і взяти в полон. За знатного бранця можна було отримати значний викуп. Переможець покривав себе славою, а це було найважливішим. Через те у війнах X—XIII ст. армії були нечисленними, а втрати серед рицарів — незначними.

Славу непереможного воїна можна було здобути на війні або під час рицарських турнірів — військових змагань у силі та вправності. їх влаштовували королі або знатні феодали. На турніри з'їжджалися як ті, хто бажав взяти участь, так і ті, хто хотів побачити видовище. Ці змагання тривали по кілька днів.

Першого дня учасники демонстрували спритність і силу. Наступного дня влаштовувалися поєдинки зі спеціальною турнірною зброєю між пішими рицарями чи вершниками. Іноді, коли суперники вирішували з'ясувати якусь невирішену поміж них суперечку, зброя була справжньою. У таких поєдинках траплялись і жертви. На третій день вели бій уже групами, найчастіше — 50 на 50. Учасники оголошували, що змагаються за прихильність прекрасних дам, на яку після бою вони могли розраховувати. Переможець здобував славу і визнання, почесні призи, а також коней і зброю переможених. Оскільки залишитись без зброї та коня вважалося ганьбою, переможець повертав їх переможеним за викуп.

Поступово турніри втратили тренувальну мету і перетворилися на аристократичні свята.

Щоби стати рицарем, слід було пройти спеціальну процедуру посвячення. Старший син, який успадковував батьківський феод, що не підлягав поділу, в юні роки був зброєносцем, навчаючись верхової їзди і техніки володіння зброєю. Досягнувши 18 років, він один або разом з іншими майбутніми рицарями проводив ніч у молитвах. Наступного дня сеньйор при багатьох свідках вручав меч і шпори. Посвячений у рицарі давав клятву вірності, зобов'язувався захищати вдів, сиріт і тих, хто служить Богові. У різних країнах обряд мав свої особливості; спершу він був простим, згодом ускладнювався. Наприкінці XI ст. до цього обряду долучилась і церква. Робота з документом.

Релігійний обряд посвячення в рицарі (XI ст.).

Спершу єпископ благословляє прапор (рицаря). Молитва: "Боже вічний і всемогутній... Освяти небесним благословенням цей прапор, готовий до бою, щоби він був сильним у боротьбі проти невірних та бунтівних народів, і щоби за твого заступництва він навіював жах на ворогів люду християнського... "

З 'єднані рицарем спис і прапор єпископ освячує святою водою. Далі він благословляє меч: "Дозволь благословити цей меч на поясі раба твого, щоби він міг охороняти і захищати церкву, вдів, сиріт і всіх тих, хто служить Богові, проти жорстокості ворога, і щоби він навіював жах на всіх тих, хто виступив проти нього...

Запитання.

1.  Хто оголошувався головними ворогами рицаря і церкви?

2.  З якою метою церква проводила обряд посвячення рицарів?

5. Селяни і сеньйорія. Господарство селянина.

Розповідь учителя.

Селянство було найчисельнішою верствою середньовічного суспільства. Воно найнижчий стан у соціальній структурі феодального суспільства, але важливий і необхідний. Селяни перебували поза феодальною ієрархією, вони були не васалами, а підданими. Якщо у стародавньому світі працю зневажали як негідну вільного громадянина, то за середньовіччя трудівників поважали. Навіть церква освячувала фізичну працю — "добування хліба насущного у поті лиця свого". Але це торкалося лише селян, яких тим самим стримували від соціальних виступів. Панівні прошарки суспільства до фізичної праці ставилися зневажливо. Хоч воно годувало всі верстви, життя його було нелегким.

Життя в середньовічній Європі було сповнене небезпеки, і селянинові доводилося шукати захисту в могутнього сеньйора. В обмін сеньйор присвоював право на землю селянина і примушував його відбувати повинності: сплачувати оброк чи відробляти панщину. Панщилою називались усі дармові роботи селян у господарстві сеньйора. Вони обробляли панські поля, будували і лагодили його будинок, комори і мости, чистили ставки, ловили рибу. Оброк — частина продуктів селянського господарства (зерно, худоба, птиця тощо), яку зобов'язаний був селянин сплачувати своєму сеньйору. Оброк міг бути і в грошовій формі. Повинності

Панщина	Оброк	Інші
Праця на полі сеньйора, у господарств», сеньйора, на перевезенні вантажів, на ремонті доріг, мостів і замку сеньйора тощо.	Натуральний: частина врожаю зернових, фруктів, овочів, птиці, яєць, ремісничих виробів, сіна, дров тощо. Грошовий: визначена сума грошей.	Молоти борошно в млині сеньйора, пекти хліб у печі сеньйора, чавити виноград на пресі у сеньйора, підлягати суду сеньйора тощо.

Крім того, сеньйор судив селянина своїм судом. Селянин не мав права переселятися в іншу місцевість без дозволу тощо. Але він на середньовічному Заході все ж таки не був безправним і виключеним із системи права. Якщо селянин справно виконував повинності, сеньйор не міг відмовити йому в користуванні земельною ділянкою, на якій працювали його пращури.

Усі ці обмеження свободи протягом тривалого часу не сприймалися селянами як надто обтяжливі. Розміри повинностей, оброку, що не змінювалися століттями і були записаними, сприймалися людьми як звичай — могутня регуляційна сила середньовіччя, з якою рахувалися всі. Будь-які відхилення від традицій призводили до прояву невдоволення або до виступів селян.

Не всі селяни були однаковими за своїми правами. Селяни поділялися на особисто залежних селян (кріпакіВ) і особисто вільних. Особисто залежних селян (кріпакіВ) у середні віки називали сервами. У стародавньому світі слово серв означало раб. Головною повинністю сервів була панщина, як складала 3-4 дні на тиждень. Крім того, він мав сплачувати і оброк. Власністю сеньйора вважалася не тільки земля, а й майно серва. Якщо серв хотів щось продати, він мав отримати дозвіл від сеньйора, заплативши певний податок. Якщо помирав серв-батько, то син мав сплатити сеньйору кращу корову або коня. Інакше сеньйор мав право забрати землю у серва. Одружуватися серв теж міг лише з дозволу сенйора. Кожен рік серв у замок сеньйора мав відносити півня. Як символ того, що він повністю кориться владі сеньйора.

Дещо більше прав мали особисто вільні селяни. Вони, як правило, сплачували лише оброк. Такий селянин навіть міг продати свій земельний наділ, але вже новий господар мав сплачувати сеньйору оброк.

Починаючи з XII ст. західноєвропейські селяни розгорнули боротьбу проти обтяжливої залежності і на кінець XIV ст. сервів майже не зали­шилось. Як правило, селяни здобували свою особисту свободу за викуп або в процесі запеклої боротьби (селянські повстання).

Всі права стосовно селян, що мав сеньйор, складають загальне поняття сеньйорія. Сеньйорія — це земля, яку селяни отримували у володіння від сеньйора, це самі залежні селяни, це влада сеньйора над ними, це повинності селянина на користь сеньйора. Сеньйорія є важливою ознакою середньовічного європейського суспільства.

Господарство селянина за своїм характером було натуральним, тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів харчування до ремісничих виробів. Тільки по деякі товари, зокрема по сіль чи залізо, доводилося вирушати до місць, де вони вироблялись, і там вимінювати їх на продукти своєї праці. Гроші у селян були рідкістю. Проте з часом все змінювалося. У XV ст. відбувалося руйнування натурального і становлення товарного господарства, коли те, що вироблено або вирощено, переважно йде на продаж.

Завдання.

Робота з поняттями і термінами.

Дайте і запишіть у зошиті визначення понятть і термінів: повинності, оброк, панщина, сеньйорія, натуральне господарство.

6. Селянська громада. Шлюб і сім'я селянина.

Коментоване читання відповідного пункту параграфа.

Жити поодинці в ті часи було складно, тому селяни в середньовічній Європі жили громадами. Так легше було вести господарство, обстоювати свої інтереси перед сеньйором, зберігати побутові й культурні традиції.

Громада вирішувала спільні господарські справи. Щоб усі члени громади мали однакові умови для ведення господарства, ниву розбивали на ділянки з різною якістю грунту, і кожному виділялися смужки землі на різних ділянках. Із цих смужок і складався наділ селянина. Періодично відбувався перерозподіл ділянок. Ліси, пасовища, сіножаті, річки, озера були у спільному користуванні всіх членів громади.

Громада допомагала бідним, вдовам, сиротам, захищала тих, кого образили чужинці. Громада часто обирала свого старосту, будувала церкви, утримувала священиків, доглядала за дорогами, мостами, взагалі за порядком на своїх землях. Сільські свята також влаштовувалися у більшості випадків за рахунок громади. У весіллях, похоронах брали участь усі. Найстрашнішим покаранням було вигнання з громади. Таку людину позбавляли всіх прав і підтримки. Взагалі селянин не уявляв свого життя поза громадою. У громаду об'єднувалися мешканці одного або декількох сіл. Попервах села були зовсім невеличкими — десяток-півтора дворів. Кожне село мало своїх ремісників, насамперед ковалів і мірошників. Були свої спеціалісти з гончарства, ткацтва тощо.

Селянська громада
Регулює порядок використання землі		Розподіляє повинності між селянами.	Вирішує всі питання життя села і громади. Розв'язує дрібні конфлікти	Допомагає вдовам і сиротам

У середні віки селян, що жили поодинці, було дуже мало. Якщо втрачали чоловіка чи жінку, то намагалися вступити у новий шлюб. Як правило, обирали наречену або нареченого за розрахунком. Цінувалася не врода, а працездатність, здоров'я і придане. Шлюб, як правило, влаштовували батьки, домовляючись про кандидатуру нареченої завчасно. Наречений дарував батькам нареченої подарунок. У свою чергу за нареченою давали придане. З римських часів були поширеними ранні шлюби: дівчата — з 12-13 років, юнаки — з 14-15 років. Подружньої рівності не існувало. Чоловік вважався главою сім'ї. Дітей народжувалося багато, проте виживала до десяти років лише кожна друга дитина. Виховання дітей, яких було багато, полягало у ранньому приучуванні до посильної праці. У наповненому щоденною працею житті батьки рідко проявляли до дітей теплі почуття. Освіту своїм дітям селяни, як правило, дати не могли, бо шкіл не було. Лише деяким вдавалося навчитися у місцевого священика.

Додаткова інформація.

Світ селянина.

Селянин рідко виїжджав за межі свого села. Тому його уявлення про світ часто простягалося лише на відстань кількох днів переходу від рідної околиці. Час у селі спливав поволі. За літом приходила зима, за зимою — літо. За оранкою — жнива, за жнивами — оранка. Здавалося, що життя тече звично. А коли щось і змінювалося, то дуже непомітно.

Новини в селі обмежувалися місцевими подіями. Подекуди проїжджі купці, паломники, бродяги розповідали про чудеса, які начебто бачили в інших краях. З усього села грамотою володіли, крім священика, декілька людей. Особливої потреби в ній не відчувалося, до того ж Біблія була написана латиною, яку не розуміли.

Усе життя селянина залежало від урожаю, приплоду худоби, а тому все оберталося навколо цього, навіть християнські свята. Нерозуміння багатьох природних явищ посилювало віру селянина у всіляких духів, добрих і злих. Для нормалізації звичного життя селяни вдавалися до магії — особливого порядку дій з метою домогтися бажаного. Сподівалися, що магія допоможе вберегти від посухи, неврожаю, хвороби тощо. Намагалися впливати не лише на погоду. Заздрість могла викликати бажання всіляко нашкодити щасливчикові, любов — приворожити неприступне серце. У кожному селі були свої "спеціалісти" з магії та чаклунства (відьми і чаклуни). Таких людей боялись і в той же час поважали, зверталися за допомогою.

Не менше за злих відьом у Західній Європі боялися вовкулаків (у германських народів їх називали "вервольфами" — людинововками). Для захисту від усілякої нечисті селяни теж користувалися чаклунствами й усілякими оберегами. Одним із найпоширеніших оберегів у Європі ще й досі залишається підкова, прикріплена над входом у дім. У середньовічній Європі не було такої людини, яка не мріяла б мати оберіг, що захищав би її від різних негараздів.

Усілякі нечисті часто згадуються в казках — одному з найбільш поширених видів народної творчості (фольклорі). Крім казок, серед селян були поширені пісні (святкові, обрядові, трудові, героїчні), перекази, розповіді, приказки тощо. У розповідях про звірів простежується людська поведінка.

Важка праця народжувала мрії селян про країну, де можна не працювати і водночас насолоджуватись усім, чого забажаєш. Цю країну, де течуть молочні річки в кисільних берегах, в Італії називали Кукканья, в Англії — Кокейн, Франції — Кокань, Німеччині — Шлараффія. Улюбленими героями селянських розповідей, казок були бідняки — справедливі та добрі; веселі дурні — Жак Простак, Телепень Ганс, Великий Дурень; благородні розбійники — Робін Гуд тощо.

Запитання для обговорення.

1.          Які причини виникнення замків? Яку роль вони відігравали у житті середньовічного суспільства?

2.          Чому селяни жили громадами? Яку роль вона відігравала в житті селянина?

3.          Що впливало на формування уявлень селянина про навколишній світ?

III.  Закріплення нових знань.

Фронтальне опитування.

1. На які стани поділялося середньовічне суспільство?

2.          Як, на думку середньовічних мислителів, були розподілені обов'язки між різними станами?

3. Який стан був панівним і чому?

4.          Чому середньовічні мислителі ставили духовенство на перше місце в суспільстві?

5. Яка роль у житті суспільства належала церкві?

6. Поясніть терміни "васал", "васалітет".

7. Чому суспільний лад середніх віків називають феодальним?

8. Яке місце посідав селянин у середньовічному суспільстві?

Питання для дискусії.

Чи можна назвати соціальний устрій у середні віки справедливим? Свою думку обгрунтуйте.

IV. Підсумки уроку.

Заключне слово вчителя.

У середні віки склалася своєрідна тричленна структура суспільства: "ті, що моляться" (священики і монахи), "ті, що воюють" (рицарі), "ті, що працюють" (селяни, ремісники та ін.). Ці три стани поділялися на групи, які розрізнялися між собою правами, привілеями та обов'язками.

V. Домашнє завдання.

Опрацюйте тексти підручник.

******************

Дата:

Тема. Держава у середньовічній Європі.

Мета: з'ясувати, як відбувалося формування королівської влади; розкри­ти процес формування станово-представницьких органів (пар­ламентів); дати уявлення, як здійснювалося правосуддя у середні віки; виховувати інтерес до всесвітньої історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, атлас, дидактичний матеріал.

Основні поняття і терміни: монархія, король, парламент, станово-представницький орган, правосуддя, суд, збірник законів, право.

Хід уроку

I.    Організація навчальної діяльності.

II.    Перевірка домашнього завдання.

Експрес-опитування.

1.                     Що таке феодалізм? Чому так називають період середньовіччя? Чому суспільний лад середніх віків називають феодальним?

2.                     На які стани поділялося середньовічне суспільство?

3.                     Які стани суспільства були панівними?

4.                     Що таке замок? Складіть опис замку. Назвіть його основні елементи.

5.                    Хто такі рицарі? Яким було озброєння рицаря? Як він вів себе в бою?

6.                    Яким було господарство селянина?

7.                    Що таке повинності? Які повинності виконували селяни?

8.                    Що таке селянська громада?

9.                    Як і коли укладався шлюб? Якою була селянська сім'я?

10.                    Яким уявлявся світ селянинові?

Фронтальне опитування.

1.                     Чому селяни об'єднувалися у громади?

2.                     Яким було основне заняття селян?

3.                     Складіть опис селянського помешкання.

4.                     Які причини виникнення замків?

5.                     Складіть опис замку.

6.                     Хто такі рицарі? Яку роль вони відігравали в житті середньо­вічного суспільства?

7.                     Яким було озброєння рицаря? Як він поводився в бою?

8.                     З якою метою проводилися рицарські турніри? Творче завдання.

Чим відрізнялася залежність селянина від залежності васала?

III. Вивчення нового матеріалу.

 1. Ранньосередньовічне королівство.

Розповідь учителя (коментоване читання відповідного пункту параграфа).

Початок середніх віків відзначився тим, що в Європі постали принципово нові форми держави, що відрізнялися від попередніх. Свій початок вони беруть з союзів германських племен, що рушили у межі Західної Римської імперії. Зруйнувавши імперію і підкоривши її територію і населення (за останніми підрахунками вчених завойовники складали близько 5% від підкореного населення), вожді племен опинилися перед проблемою управління цими теренами. Існуюча система влади виявилася малопридатною, а римська фактично була знищена і відродитися вже не могла. До того ж вожді зустрічали опір одноплемінників, які не могли зрозуміти, чому руйнуються і старі традиції племінної влади.

Робота з документом.

Франкський історик Григорій Турський про випадок із коштовною чашею в Суасоні.

Під час завоювання Галлії військом Хлодвіга франки захопили в одній церкві разом з іншими коштовностями велику чашу дивовижної краси. Єпископ тієї церкви звернувся до Хлодвіга з проханням повернути хоч би цю чашу. Король вислухав прохання і відповів: "Ідіть з нами до Суасона, де буде розподіл захопленої здобичі. Якщо я отримаю під час жеребкування посудину, про яку просить єпископ, то я виконаю його прохання ".

Король прибув до Суасона і, коли посередині поля було складено всю здобич, сказав: "Хоробрі воїни, я прошу вас не відмовити і дати поза моєю часткою ще й цей збан ". У відповідь найрозумніші з присутніх відповіли: "Все, що ми бачимо тут, славний королю, належить тобі, як і ми самі підкоряємося твоїй владі. Чини так, як ти вважаєш за потрібне, бо ніхто не може чинити опір твоїй владі". Коли вони так відповіли, один нерозумний, заздрісний і запальний воїн, кричачи, підняв сокиру, розрубав чашу і промовив: "Нічого з цього ти не отримаєш, окрім того, що належить тобі за жеребкуванням ". Усі були вражені, але король сприйняв образу терпляче і покірливо.

За рік Хлодвіг наказав зібратися своєму війську зі зброєю на Марсовому полі, щоб перевірити, у якому стані утримується зброя. Коли він обходив ряди, то підійшов до того вояка, який розрубав чашу, і сказав: "Ніхто не утримує зброї в гіршому стані, ніж ти. Твій спис, меч і сокира — все нікуди не годиться". І, вирвавши у нього сокиру, кинув її на землю. Коли той нахилився за своєю сокирою, король розрубав йому голову своєю сокирою і сказав: "Так ти вчинив із чашею у Суасоні". Коли воїн помер, Хлодвіг наказав усім повертатися додому, тим вчинком вселивши в них великий страх.

Запитання.

1.            Чому Хлодвіг просто не забрав потрібну йому чашу?

2.           Чи можна пояснити вчинок воїна лише його нерозважливістю і запальним характером?

Розповідь учителя.

Зрештою, окремим вождям вдавалося приборкувати опір змінам, що настали, а свою владу зміцнити настільки, що її вже ніхто не міг заперечувати. Попервах, як і раніше, така могутня влада трималася на силі (воєнній дружині) та авторитеті. Особливо яскраво це видно на прикладі вождя франків Хлодвіга. Але, як ви вже знаєте, він знайшов для своєї влади й інші опори: закони, гроші (казна). Апарат управління і церкву, яка стверджувала, що "влада від Бога". Фактично Хлодвіг створив державу. У цій державі він був не просто вождем племені, а монархом, королем, який править одноосібно і передає свою владу у спадок. Слід зазначити, що саме слово король з'явилося пізніше і походить від імені Карла Великого. За батька Карла Великого Пипіна Короткого була започаткована традиція, яка перетворила особу короля у священну, — помазання на царство.

Дещо подібне відбувалося і в інших варварських королівствах. Хоча створена система влади виявилася недосконалою, хиткою, слабкою, залежною від особи монарха, вона все ж заклала перші підмурки середньовічних королівств.

Створивши державу, її творці мало задумувалися про її подальшу долю. В їх очах вона була таким же майном, як і все інше. А з майном, на їх думку, треба поступити справедливо — розділити між синами (нащад­ками). Що і було зроблено. Проте така справедливість оберталася во­рожнечею, боротьбою за владу між нащадками. Як наслідок — загинуло більшість варварських королівств. Взагалі така згубна традиція ще довго буде руйнувати середньовічні держави, поки не прийде усвідомлення цільності і неподільності держави.

На раннє середньовіччя припадає поява ще однієї форми держави, яка претендувала на всеосяжність і універсальність. Так, під владою Карла Великого, який був проголошений імператором, було об'єднано більшість земель західного християнського світу. Було заявлено про відродження "Римської імперії". Але то вже була зовсім не та імперія. На відміну від своєї попередниці, вона не мала жорсткої влади і розгалуженої системи управління, єдиної системи податків. Як і варварські королівства, вона скріплювалася принципом особистої відданості. Могутній правитель — віддані піддані, слабкий правитель — все менше відданих слуг. У середні віки "Римська імперія" скоріше була мрією, примарою, аніж реальністю, до якої прагнув не один правитель Європи.

Таким чином, ані варварські королівства, ані імперія Карла Великого, так і не створили стійкої системи влади.

Для підсумовування вивченого матеріалу вчитель використовує нижче наведену схему.

Розвиток монархії в Європі

Ø  Союзи племен на чолі з вождями

Ø  Ранньосеред­ньовічні королівства (варварські королівства)

Ø  Феодальна роздробленість.

Ø  Станово-представницька монархія

Ø  Абсолютна монархія

2. Феодальна роздробленість.

Розповідь учителя.

Після розпаду імперії Карла Великого королівська влада занепадає. Це було пов'язано з багатьма чинниками. То наступники виявилися бездарами, то Західна Європа зазнала нового нашестя: нормани, угри (мадяри), сарацини. Проте головною причиною стало те, що у попередні століття сформувалося велике землеволодіння. їх володарі, крім головного багатства середньовіччя — землі, мали владу над нею і її мешканцями. "Не має землі без господаря!" — говорилося тоді. Це давало їм змогу вільно себе почувати у відносинах з королем, з яким вони були пов'язані лише васальною клятвою. Володіння цих великих феодалів іноді перевищували володіння самого короля. Фактично король більш-менш вільно міг себе почувати лише у власному домені — спадковому земельному володінні. Найбільш показовим прикладом такої ситуації є Франція. Де королівський домен протягнувся тоненькою смужкою від Парижу до Орлеану, з усіх боків зажатий володіннями інших феодалів. Фактично єдиної влади в країні не існувало, а відносини між феодалами будувалися на системі васалітету. Ніякого державного апарату управління, єдиних податків, єдиної армії тощо не існувало. Кордони держав були умовними і часто змінювалися. Такий порядок прийнято називати феодальною роздробленістю. Кожен феодал у своїх володіннях почував себе королем. Королі були лише "першими серед рівних".

Робота з документом.

З листа французького короля Генріха (середина XI ст.)

Кожен день нові неприємності. Ніхто не хоче подумати про бідну Францію, будь-хто вважає, що в першу чергу йому треба збільшити свої володіння. Так, знову граф Рауль викрав у Верденського єпископа 18 корів і не бажає їх повертати. Я, король, був змушений виконати прохання єпископа і відправив сказати Раулю, що неприпустимо ображати церковних пастирів, навіть вимагав, щоб той повернув худобу. Граф відповів посланцю, що не боїться ні короля, ні грому церкви. Цей нахаба знає, що у мене не вистачить сил покорити всіх порушників божих і людських законів, але ж від цього королівське ім 'я зазнає приниження.

Запитання.

1.           Чим можна пояснити таку нахабну поведінку графа Рауля?

2.           Які засоби впливу мав король на своїх підданих за часів роздробленості?

Розповідь учителя.

Дещо іншою була ситуація в Німецькому (Східно франкському) королівстві. Німецьке королівство в цей час складалося з чотирьох родових герцогств — Швабії, Баварії, Франконії та Саксонії. Тут існувала виборна монархія: король обирався вищою знаттю. Поряд із цим певну силу мало так зване "право походження". Новий король мав бути родичем попереднього, хоча в історії Німеччини цей принцип багато разів порушувався. Столиці в короля не було. Він правив державою, роз'їжджаючи своїми маєтностями. Не існувало ніяких загальнодержавних податків, король жив насамперед на прибутки зі своїх маєтків. Авторитет приходив до короля не відразу. Тільки тоді, коли справа доходила до застосування військової сили, або завдяки вмілій політиці союзів король міг заслужити собі шану герцогів. Це вдавалося не часто.

Творче завдання.

Французький історик Марк Блок зазначав, що королям дуже часто зраджували васали, іноді брали їх у заручники. Але за ХІ-ХІІІ ст. лише три королі були вбиті. Він вважав цей факт дуже важливим. Чому він вважав цей факт важливим?

 3. Станова монархія.

Розповідь учителя.

Такий стан речей не міг існувати вічно, суспільство потребувало стабільності, а стабільність базується на сильній владі. У тих умовах під сильною, владою розумілась одноосібна влада монарха. Європейські королі розпочали боротьбу за зміцнення своєї влади і об'єднання своїх володінь. Ця боротьба з перемінним успіхом тривала декілька століть і не завжди завершувалася на користь королівської влади.

На початку цієї боротьби у короля були лише декілька переваг над всіма іншими феодалами. Він був на вершині феодальної ієрархії і фактично верховним суддею. Законність його влади забезпечувалася постійністю її передачі за династичним принципом, яка супроводжувалася церемонією коронації і помазання на царство, врученням королівських символів, бурхливим привітанням з боку свити і клятвою захищати Цер­кву, забезпечувати мир і справедливо здійснювати правосуддя. Важливим для королівської влади стало те, що деякі королі були канонізовані цер­квою як святі.

У боротьбі за зміцнення своєї влади королі знайшли союзників. Це були міста, які були зацікавлені у розвитку ремесла і торгівлі, дрібні феодали, що страждали від утисків великих, селяни і церква.

Спираючись на таку могутню підтримку у XIІ[-XIV ст. королі значно зміцнили свою владу. Особливо це видно на прикладі Франції. Королі стали видавати загальнодержавні закони, податки, король став реальною загальнодержавною вищою судовою владою. З'явився розгалужений державний апарат, до якого, як правило, набирали не за знатністю походження, а за діловими якостями.

Хроніка... про кошмар Генріха І Англійського

Спершу він побачив натовп озброєних селян, що оточили його ложе. Вони скреготали зубами і, погрожуючи королю, викрикували свої скарги. Потім багато рицарів у латах і шлемах, озброєних списами, дротиками і стрілами, погрожували його вбити. І на кінець. Натовп архієпископів, єпископів, абатів, деканів і приорів обступили його постіль, піднявши на нього свої посохи.

Запитання.

1.            Які кошмари ввижалися королю?

2.            Про що вони свідчили?

3.            Хто зазіхав на владу королів?

Але для здійснення повноти влади монархам потрібні були значні ресурси. Там, де не вдавалося монархам відразу опанувати всю країну, не давши консолідуватися суперникам (Візантійська імперія, Сицилійське королівство тощо), монархи могли не рахуватися з інтересами інших. Але, як правило, монархам доводилося вступати у діалог з містами,

провідними соціальними станами. Це призвело до появи нових органів влади — станово-представницьких органів (у різних країнах вони мали різні назви) парламентів, а також органів місцевого самоврядування. В окремих країнах ці органи влади збиралися регулярно і відігравали важливу роль, розв'язуючи складні державні питання, до того ж і не на користь короля. Але частіше ці органи ставали слухняним знаряддям у руках королівської влади.

Станово-представницькі органи у європейських країнах

Країна	Час утворення	Назва
Іспанія (Кастилія)	1188 р.	Кортес и
Англія	1265 р.	Парламент
Франція	1302 р.	Генеральні штати
Швеція	1435 р.	Ріксдаг
Німеччина	XV ст.	Рейхстаг
Нідерланди	1463 р.	Генеральні штати
Польща	Кінець Х1У-ХУ ст.	Сейм

Так у Європі виникли станові монархії — форма правління, за Якої король здійснював свою владу у погодженні з основними станами суспільства через станово-представницькі органи.

4. Право і суд у середні віки.

Не залежно від того, які часи, між людьми завжди виникають суперечки, що потребують розв'язання. За додержавних часів цим переймалися племінна знать, вождь, які виносили свої рішення, дотримуючись давніх неписаних законів. З постанням держав здійснення правосуддя стає важливою функцією її влади.

Після завоювання варварами Західної Римської імперії вони продовжували дотримуватися свого звичаєвого права, а римське населення римських законів. Але такий стан речей не сприяв об'єднанню суспільства. Уже перші королі намагаються створити писані закони, які б поєднали норми права різних верств суспільства, усунути ті звичаї, які є руйнівними для нього (особливо кровна помста), і зміцнити владу правителів. Найвідомішим таким документом є "Салічна правда". Проте на цьому юристи середньовіччя не зупинилися. Ними було створено безліч законів. Особливо бурхливого розвитку набула юридична наука у XII ст., коли європейці вдруге для себе відкрили римське право, яке стверджувало: "Правосудця — це постійне і неослабне бажання наділити кожного своїми правами". Оскільки середньовічне суспільство ділилося на стани, то і правосуддя було становим.

Церква мала свій окремий суд. Лише селяни судилися власними сеньйорами.

Ще однією проблемою для середньовічних юристів було те, що не існувало чіткого поділу права на кримінальне (що переймалося злочинами), цивільне (розв'язувало непорозуміння між людьми) тощо, що додавало ще більшої плутанини.

Поступово верховна судова влада закріпилася за королями, бо королівська влада вважалася єдиною справедливою, а судити потрібно було справедливо і безпристрасно. Проте у реальному житті все було значно складніше. Реально король не міг опанувати всі судові справи. Для їх розгляду призначалися спеціальні судді. Суди нижчої інстанції, наприклад у Франції, розв'язували справи до 60 су, вищої — тяжкі злочини і щодо штрафів, що перевищували 60 су. Але король міг винести рішення по будь-якій справі, також міг помилувати, якщо засуджений визнавав свою вину.

Часто між церквою і світською владою виникали конфлікти на Грунті судочинства. Тривалий час церква не поступалася своїми судовими правами, особливо щодо підсудності священиків і у царині сімейно-шлюбних відносин.

Якщо справа була занадто заплутаною, а її учасниками були особи аристократичного походження, то справедливість визначалася "Божим судом", коли обидві сторони сходилися у бойовому поєдинку. Вважалося, що у поєдинку Бог не допустись поразки невинного. На поєдинок замість себе можна було виставити гарного бійця.

Таким чином, судова система у середні віки була недосконалою і за­плутаною. Не зважаючи на це, вона забезпечувала стабільність у суспільстві.

IV. Закріплення нових знань.

Бесіда за запитаннями.

1.           Яку назву мали правителі варварських королівств?

2.           Хто такий король? Чому виникає королівська влада?

3.           Що таке феодальна роздробленість, чому вона наступає?

4.           Що нового з'явилося в організації влади у період феодальної роздробленості?

5.           Які переваги мав король над іншими феодалами? Чому у період феодальної роздробленості королів називали "першими серед рівних"?

6.           Де в Європі вперше виник станово-представницький орган?

7.           Чи було правосуддя у середні віки однаковим для всіх?

8.           Хто здійснював правосуддя у середні віки?

9.           Як в європейських країнах у системі управління знайшов відбиток принцип: "Що торкається всіх, повинно бути схвалено всіма"?

Творчі завдання.

1.           Як традиції племінної влади знайшли свій відбиток у владі варварських королівств?

2.           Чому виникають станово-представницькі органи? Яку роль вони виконують?

3.             Поясніть, що означає становість правосуддя.

4.           Визначте відмінності між Римською імперією та імперією Карла Великого.

V.  Підсумки уроку.

Заключне слово вчителя.

У 800 р. король франків Карл Великий став імператором. Була зроблена перша спроба відновити Римську імперію. Але імперія Карла нічим не нагадувала свою попередницю. Король розглядав державу як частину володінь, що йому належать. Основою держави була особиста відданість монарху. Розпад імперії був неминучим. Що і сталося в 843 р. за Верденським договором онуків Карла Великого. На теренах імперії постали три європейські держави: Франція, Італія, Німеччина.

Починаючи з IX ст. в Європі утверджується лад, який отримав назву феодальний. Свою назву він бере від назви спадкового володіння, за яке передбачалася військова служба, — феода. Власників феода почали називати феодалами. Вони і стали панівним станом суспільства. Середньовічні мислителі називали їх "тими, хто воюють".

Символом влади феодала був замок, який одночасно був і помеш­канням, і фортецею.

Між феодалами склалася особлива форма взаємин — васалітет. Сильніші ставали сеньйорами, ті що йшли до них на службу і складали клятву вірності, ставали васалами. Поступово вибудувалася своєрідна драбина (піраміда) з сеньйорів і васалів. На вершині цієї конструкції стояв король. Проте система відносин мід васалами і сеньйорами була настільки заплутаною, що породжувала безліч конфліктів. Деякі сеньйори були багатшими і могутнішими за королів, що призвело до такого явища як феодальна роздробленість. Проте згодом королі, спираючись на різні прошарки суспільства, повели боротьбу за об'єднання країни під своєю владою. Це призвело до утворення наприкінці середніх віків централізованих держав і станових монархій.

VI. Домашнє завдання. Опрацювати § 4.

Франкський історик Григорій Турський про випадок із коштовною чашею в Суасоні.

Під час завоювання Галлії військом Хлодвіга франки захопили в одній церкві разом з іншими коштовностями велику чашу дивовижної краси. Єпископ тієї церкви звернувся до Хлодвіга з проханням повернути хоч би цю чашу. Король вислухав прохання і відповів: "Ідіть з нами до Суасона, де буде розподіл захопленої здобичі. Якщо я отримаю під час жеребкування посудину, про яку просить єпископ, то я виконаю його прохання ".

Король прибув до Суасона і, коли посередині поля було складено всю здобич, сказав: "Хоробрі воїни, я прошу вас не відмовити і дати поза моєю часткою ще й цей збан ". У відповідь найрозумніші з присутніх відповіли: "Все, що ми бачимо тут, славний королю, належить тобі, як і ми самі підкоряємося твоїй владі. Чини так, як ти вважаєш за потрібне, бо ніхто не може чинити опір твоїй владі". Коли вони так відповіли, один нерозумний, заздрісний і запальний воїн, кричачи, підняв сокиру, розрубав чашу і промовив: "Нічого з цього ти не отримаєш, окрім того, що належить тобі за жеребкуванням ". Усі були вражені, але король сприйняв образу терпляче і покірливо.

За рік Хлодвіг наказав зібратися своєму війську зі зброєю на Марсовому полі, щоб перевірити, у якому стані утримується зброя. Коли він обходив ряди, то підійшов до того вояка, який розрубав чашу, і сказав: "Ніхто не утримує зброї в гіршому стані, ніж ти. Твій спис, меч і сокира — все нікуди не годиться". І, вирвавши у нього сокиру, кинув її на землю. Коли той нахилився за своєю сокирою, король розрубав йому голову своєю сокирою і сказав: "Так ти вчинив із чашею у Суасоні". Коли воїн помер, Хлодвіг наказав усім повертатися додому, тим вчинком вселивши в них великий страх.

З листа французького короля Генріха (середина XI ст.)

Кожен день нові неприємності. Ніхто не хоче подумати про бідну Францію, будь-хто вважає, що в першу чергу йому треба збільшити свої володіння. Так, знову граф Рауль викрав у Верденського єпископа 18 корів і не бажає їх повертати. Я, король, був змушений виконати прохання єпископа і відправив сказати Раулю, що неприпустимо ображати церковних пастирів, навіть вимагав, щоб той повернув худобу. Граф відповів посланцю, що не боїться ні короля, ні грому церкви. Цей нахаба знає, що у мене не вистачить сил покорити всіх порушників божих і людських законів, але ж від цього королівське ім 'я зазнає приниження.

Хроніка... про кошмар Генріха І Англійського

Спершу він побачив натовп озброєних селян, що оточили його ложе. Вони скреготали зубами і, погрожуючи королю, викрикували свої скарги. Потім багато рицарів у латах і шлемах, озброєних списами, дротиками і стрілами, погрожували його вбити. І на кінець. Натовп архієпископів, єпископів, абатів, деканів і приорів обступили його постіль, піднявши на нього свої посохи.

*********

Дата:

Тема. Виникнення середньовічного міста. Ремесло і торгівля в серед­ньовічному місті.

Мета: сформувати в учнів уявлення про причини й умови виникнення міст, розвиток ремесла і торгівлі в середні віки, розкрити причини, характер і наслідки боротьби міст за самоврядування; дати уявлення про життя і побут мешканців міст; продовжувати формувати загальнонавчальні інтелектуальні уміння: спостереження, слухання, читання, класифікації, узагальнення і самоконтроль; виховувати в учнів повагу до історичних надбань минулого, дбайливе ставлення до пам'яток історії.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, атлас, дидактичний матеріал.

Основні поняття і терміни: майстер, підмайстер, учень, цех, шедевр, бюргер, патриції, плебеї, гільдії, лихварі, міняйли, банки, вексель, мер, комуна, ратуша.

Хід уроку

I.    Організація навчальної діяльності.

II.    Перевірка домашнього завдання.

Дидактична гра "Снігова куля "(за матеріалом попередніх уроків). Правила гри. Перший учасник називає термін або поняття, що належить до теми уроку. Наприклад, "донжон". Наступний називає

попереднє, а потім інше слово чи термін. Зрештою учні побудують дов­гий ланцюжок цієї теми. Якщо учасник помиляється або робить довгу паузу, він вибуває з гри. Переможцем стає учень, що залишається остан­нім і будує найдовший ланцюжок. Для більш організованого проведення гри краще залучати не весь клас, а обрати декілька учнів, яких виклика­ють до дошки. Один учень контролює правильність ланцюжків, що утво­рюються.

Гра дозволяє у захоплюючій формі запам'ятати складні для засвоєння терміни, назви, імена тощо. III. Вивчення нового матеріалу.

1. Виникнення середньовічних міст.

Вступне слово вчителя.

Падіння Римської імперії призвело і до занепаду міст. Майже на 500 років Європа повернулася до сільського пейзажу. Лише де-не-де збереглися окремі осередки міського життя, але воно мало чим відрізнялося від сільського. Навіть Капітолій "Вічного міста", який викликав захоплення у давнину, обезлюдів, а місцеві мешканці прозвали його Козиною горою. Проте в Х-ХІ ст. у країнах Західної та Центральної Європи починають відроджуватися старі й виникати нові міста. Тут постає питання: що спричинило цей процес?

Коментоване читання.

Опрацюйте пункт параграфа про причини і передумови виникнення міст.

Під час розгляду цього питання учитель може використати наведену нижче схему, яку він може заздалегідь намалювати на дошці або скласти під час коментованого читання, доповнивши окремі пункти.

Причини і передумови виникнення середньовічних міст

Виникнення міста

Ø  Розвиток с\г.

Ø  Відокремлення ремесла від с\г

Ø  Регіональна спеціалізація окремих частин країни

Ø  Розвиток торгівлі

Ø  Формування центрів християнства

Ø  Необхідність у воєнних центрах для організації захисту певних територій

Ø  Потреба в існуванні адміністративно-політичних центрів

Завдання.

У європейських мовах багато назв міст мають однакові частини: "бург" (нім.) — фортеця, "хафен" (нім.) — гавань, "честер" (латин.) — табір, "фурт" (нім.) — брід, "брідж" (англ.) — міст тощо. Знайдіть на карті атласу міста, які у своїх назвах містять ці частини. Поясніть, як виникли ці назви. Зробіть висновок. Робота з документом.

Опрацюйте текст історичного документа і дайте відповіді на запитання.

1. Як виникло місто Брюгге?

2. Які головні причини виникнення цього міста?

Із розповіді про виникнення міста Брюгге (IX ст.).

Після цього для потреб мешканців замку почали сходитися до воріт його міста торговці або продавці цінних речей, згодом крамарі, потім власники заїжджих дворів для харчування і притулку тих, хто вів торговельні справи в присутності володаря, який часто там бував, почали зводити будинки й готелі, де розміщувалися ті, хто не міг мешкати в середині замку. І стало їхнім звичаєм говорити: "Йдемо до мосту". Тут поселення настільки розрослося, що скоро утворилося велике місто, яке дотепер у простій мові має назву "Міст", бо їхньою говіркою "Брюгге"означало "міст".

Творче завдання.

Французький історик А.Пірен стверджував: "Середньовічне місто зародилося і отримало свій розвиток завдяки саме економічній функції. Місто було створено відновленою торгівлею і стало дітищем купців".

Чи згодні Ви з думкою історика? Свою відповідь обгрунтуйте.

2. Населення середньовічних міст.

Розповідь учителя.

Основну масу городян складали бюргери (від нім. Burg — фортеця). Вони були повноправними мешканцями міста, жили з торгівлі та ремесла. Одні виробляли і торгували дрібничками, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи і продаючи великі партії товарів. Окрім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м'ясники, пекарі, тобто ті, що були зайняті у сфері обслуговування. Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї становили від 20 до 70 % населення.

Свою розповідь учитель може супроводжувати складанням на дошці схеми.

Населення середньовічного міста

Повноправні громадяни	Патриції	Великі чиновники Феодали Багаті купці і ремісники
	Рядові бюргери	Купці, торговці Ремісники Дрібні чиновники
Неповноправні громадяни	Плебеї	Бідняки, чорнороби Професійні жебраки

У різних країнах повноправні громадяни називалися по-різному: у Німеччині — бюргерами, Франції — буржуа, Італії — пополанами.

3. Ремесло. Цехи.

Розповідь учителя.

Середньовічні міста — це насамперед центри, де було зосереджено ремісниче виробництво. На відміну від селян, ремісники працювали для задоволення потреб ринку, виготовляючи товари на продаж. Виробництво товарів здійснювалося в майстерні, на першому поверсі помешкання ремісника. Усі товари виготовлялися вручну, за допомогою простих знарядь праці, одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня була й крамницею, де ремісник продавав вироблені ним речі, будучи, таким чином, і основним робітником, і власником.

Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів шукати способів виживання. Одним із них став розподіл ринку та усунення конкуренції. Благополуччя ремісника залежало від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та інтелектуальні здібності. Але будь-які негаразди: хвороба, відсутність потрібної сировини та інше могли призвести до втрати замовника, а відповідно, і засобів до існування.

Схема. Цехова ієрархія

      Майстер

      Підмайстер

      Учні

Для вирішення деяких основних проблем вони почали об'єднуватися в цехи — замкнуті організації ремісників однієї спеціальності в межах одного міста, створені з метою захисту виробництва і прибутків.

Причини і мета виникнення цехів у середньовічному місті

Причини і мета виникнення цехів
Захист від нападів розбійників-рицарїв. Організація оборони міста на випадок війни	Захист від конкуренції	Створення для всіх майстрів однакових умов, вироблення єдиних правил у виробництві та для продажу виробів

Члени цеху допомагали один одному опановувати секретами ремесла, але при цьому вони охороняли їх від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху мали приблизно однакові умови, щоб ніхто не багатів за рахунок іншого, не переманював замов­ників. Із цією метою вводилися суворі правила, де чітко вказувалося: скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників викорис­товувати. Порушників виключали з цеху, а це означало для них втрату засобів до існування. Також існував суворий контроль за якістю товару.

Крім виробництва, цехи організовували і побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, відзначали разом свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, інваліди. У разі облоги міста члени цеху під власним прапором утворювали окремий бойовий підрозділ, що повинен був обороняти певну ділянку стіни чи вежі.

Членами цеху були лише майстри. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважалися, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власну справу. Щоб стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, що свідчив би про його майстерність. У Франції цей виріб назива­вся шедевром — "роботою рук". Із часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра.

Нижче від підмайстра на ієрархічній драбині були учні, яких ще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували роботу прислуги. Якщо навчання проходило успішно (майстри не поспішали розкривати свої секрети), учень міг стати підмайстром.

Робота з документом.

Зі Статуту цеху паризьких ткачів вовни (XIII ст.).

£ 1. Ніхто в Парижі не може бути ткачем, якщо не купив таке право у короля.

§ 3. Кожен ткач може мати у своєму будинку два широких станки і один вузький.

§ 8. Кожен ткач вовни може мати лише одного учня, до того ж не менше ніж на 4 роки служби. Плата за навчання має дорівнювати 4 паризьким ліврам... Або на сім років безоплатно.

§ 26. Тканина будь-якого ґатунку може мати ширину сім чвертей, інакше майстер заплатить 5 су.

§31. Ніхто при вичинці сукна не може примішувати до справжньої вовни вовну ягнят під загрозою штрафу у 10 су за кожен кусок.

§47. Ніхто не може починати роботу раніше, ніж зійде сонце. Штраф 12 деньє.

Запитання.

1.  Які основні положення щодо праці ткачів містяться у Статуті?

2.  Які вимоги Статуту до знарядь праці?

3.  Як регулюється якість продукції?

4.  Чому такі жорсткі правила щодо учнів?

5.  Чому Статут не дозволяє працю раніше, ніж зійде сонце?

4. Торгівля.

Розповідь учителя.

Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середземного моря ніколи не припинялася навіть після загибелі Римської імперії. Престижні товари користувалися попитом, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому грунтувалась європейська торгівля перших століть середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі морів або вздовж судноплавних річок.

Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі капітали, а й сміливість. Далекі подорожі були небезпечними: досить часто грабували купців пірати на морях і розбійники на суходолі. Також товар і гроші готові були привласнити і деякі сеньйори, володіннями яких пролягали торговельні шляхи. Нерідко розмір мита за перевезення товару сягав половини його вартості.

Для захисту своїх інтересів купці, подібно до ремісників, об'єднувалися у гільдії. Згодом вони почали створювати торговельні компанії — об'єднання купців зі своїми представництвами в різних містах.

У середні віки міжнародну торгівлю у Середземному морі контро­лювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з

візантійськими купцями. У Північній Європі в басейні Балтійського і Північного морів торгівлю контролював торговий союз багатих міст, який отримав назву Ганза.

Основні торгові операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках.

Робота з термінами і поняттями.

Ярмарки — великі щорічні торги, у яких брали участь купці з різних країн. На ярмарки місцевого значення звозили з найближчих містечок і сіл зерно, вино, тканини та інші товари; сюди приїздили купці робити закупки товарів, щоб везти їх далі. У XIII ст. найзнаменитішими були міжнародні ярмарки в чотирьох містах Шампанського графства на північному сході Франції.

Для більшої наочності своєї розповіді вчитель може використати ві­домості таблиці.

Ефективність перевезення товарів із Любека до Данцига

Вид транспорту	Тривалість перевезення, дні	Загальний обсяг, т	Кількість осіб, що супроводжували
Корабель	4	120	25
Віз	14	2	1 кучер + охорона

Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які позичали гроші під проценти, називали лихварями. Лихварство було досить поширеним явищем з моменту появи грошей. Гроші потрібні всім, а є вони в небагатьох.

За середніх віків основна маса платежів здійснювалася готівкою. Ураховуючи те, що в ті часи в грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, що чеканилися у різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія міняйл. Крім обміну монет, вони також контролювали і їхню якість, бо фальшиві (з домішками неблагородних металів) і зіпсовані (вага не відповідала номіналові) гроші траплялися досить часто. У XIV ст. лихварі та міняйли стали засновниками банків. У перших банках існували дві основні послуги: зберігання грошей та надавання кредитів, тобто гроші позичали за винагороду (під відсотки).

5. Міське самоврядування.

Розповідь учителя.

У середньовіччі міста завжди виникали на землі сеньйора. Із виникненням міст виникала і система управління ними. На чолі міста стояла особа чи група осіб, призначена сеньйором або обрана самими мешканцями міста.

Мешканці міста залежали від сеньйора і несли на його користь повинності. Ремісники віддавали частину своїх виробів, купці — сплачували товаром або грошима, інші — працювали на панщині або виконували іншу роботу. Така залежність обтяжувала мешканців міст, і вони прагнули від неї звільнитися.

Боротьба міст за свободу і привілеї розгорнулася у ХІ-ХІІІ ст. Для протистояння сеньйорам мешканці міста об'єднувались у союзи — ко­муни. Через повстання, подарунки королів, які боролися проти посилення влади сеньйорів, або завдяки викупу міста домагалися права само­врядування. Міста, що здобули самоврядування, називали комунами. Вони мали власні виборні органи влади, суд, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо.

Найважливіший здобуток комун — досягнення особистої незалежності мешканців.

Перші комуни виникли в Північній Італії у XI ст. Мешканці міст, скориставшись протистоянням між папами та імператорами, проголошували своє самоврядування. Усі спроби Фрідріха І Барбаросси придушити цей рух не мали успіху. Урешті-решт він змушений був змиритися, а комунальний рух став поширюватися Європою.

Проте не всі міста зуміли домогтися права самоврядування. Там, де влада сеньйора була сильнішою, успіхи комун були лише тимчасовими.

Символом самоврядування була міська ратуша — приміщення, де розташовувалися органи управління.

Робота з документом.

Опрацюйте текст документа і складіть таблицю "Відносини мешканців міста із сеньйором".

Грамота 1120 р. про права німецького міста Фрейнбурга.

Я, Конрад, у 1120 р. в місті, що називається Фрейнбург, яке належить мені па праву приватної власності, заснував ринок.

Також хай буде відомо всім, що ці привілеї, які наведені нижче, я надав згідно з проханнями і за бажаннями. І мені хочеться, якщо ця грамота буде підписана і скріплена, щоб мої купці та їхні наступники ці привілеї навічно тримали від мене і наступників моїх.

Я обіцяю мир і безпеку в межах моєї влади і володінь усім, хто прибуде на мій ринок. Якщо хто-небудь з них буде пограбований на цій території і вкаже грабіжника, я або заставлю повернути награбоване, або заплачу сам.

Якщо хтось із моїх городян помре, дружина його з дітьми буде володіти всім майном...

Усім купцям я поступаюсь торговельним митом.

Ніколи я не призначу моїм городянам іншого священика, але кого для цього виберуть, того і будуть мати після мого затвердження.

Якщо виникнуть якісь суперечки чи конфлікти між моїми городянами, то вони будуть розв 'язані не через свавілля моє або їхнього управителя, а будуть розв'язані за місцевим звичаєм і за законним правом усіх купців...

Якщо хтось прийшов жити в назване місто і так залишався там упродовж одного року і одного дня і йому не ставилося, що він рабського походження, не дізналися про це, і він сам у цьому не зізнався, то хай він користується загальною для всіх свободою; і після смерті ніхто не посміє назвати його своїм рабом.

Потім я надам кожному купцеві місце на тому ринку для будівництва їхніх будинків по праву приватної власності й від кожної ділянки визначу один солід в якості річного чиншу, що сплачується мені на свято Святого Мартина...

Зразок таблиці.

Відносини мешканців міста із сеньйором.

Права городян	Обов'язки	Обов'язки
	городян	сеньйора
Отримувати спадщину	Сплачувати	Підтримувати мир
після смерті глави сім'ї.	один раз на	і порядок у його
Обирати священика.	рік чинш	володіннях для
Отримувати торговельне	(збір)	купців.
мито.	у розмірі	Захищати купців
Мати свій суд і міські	одного соліда	від грабіжників і
закони.	на користь	відшкодовувати
Мати особисту свободу	герцога	збитки, якщо
(будь-хто, якщо прожив у		грабіжник
місті один рік і один день,		невідомий.
стає вільним).		Надавати землю
Мати будинки і землю на		для будівництва
правах приватної		будинків
власності

Запитання на закріплення.

1.  Назвіть основні причини виникнення комунального руху.

2.  Що таке міська комуна?

3.  За якими ознаками можна визначити, кому належало місто?

Розповідь учителя.

Досягнення свободи не завжди означало встановлення справедливості. Після отримання незалежності до влади в містах приходив переважно патриціат, який міг установити такі закони, що решта мешканців опинялися у гіршому становищі, ніж було за сеньйора. Скаржитися не було кому, бо суди теж контролювалися патриціями. У ХІІІ-ХІУ ст. містами-комунами прокотилася хвиля повстань цехів проти патриціїв, плебсу проти цехів, що завершилася збільшенням прав нижчих прошарків міського населення.

Коментоване читання.

Опрацюйте пункт параграфа і дайте відповіді на запитання.

1. Чому в містах розгортається боротьба цехів проти патриціїв і плебсу проти цехів?

2. Якими були результати цієї боротьби?

7. Вулиці та майдани міста.

Самостійна робота з підручником. Опрацюйте відповідний текст параграфа.

Завдання на закріплення.

Прослухайте оповідання з описом середньовічного міста і дайте відповіді на запитання.

1.  Які основні ознаки середньовічного міста?

2.  Чому в середньовічних містах були вузькі вулиці?

3.  Як ви вважаєте, це місто належить сеньйору, чи це місто-комуна?

Мандрівники поспішали до міста, бо сонце вже сідало і ворота міста незабаром мали зачинитися. Пройшовши передмісну сторожу, вони ступили на підйомний міст, що був перекинутий через рів, наповнений водою. За воротами вони опинилися у вузькому кривому проході під важким склепінням сторожової вежі. її могутня залізна перегородка-решітка ще була піднята. Мандрівники пройшли до других, внутрішніх, воріт міста, за якими починалася вузька вуличка, що йшла до центру. Рухаючись нею, мандрівники роздивлялися багатоповерхові будинки, які наче нависали над ними. Вузька вулиця вивела мандрівників на міську площу, освітлену останніми променями вечірнього сонця. Найдовше промені затримуються на двох будівлях, що найбільше впадають в око: будинок з високою баштою і собор. Багатолюдна в день, площа була пустою, і мандрівники не знали, у кого спитати, де знайти притулок на ніч. Аж ось один з мандрівників помітив за площею велику палицю, на кінці якої висів жмут сіна. Значить, там можна знайти їжу і притулок. IV. Закріплення нових знань.

Завдання.

1)  Складіть кросворд (намалюйте, заповніть, складіть запитання) із шести термінів і понять за темою "Середньовічне місто".

2)  Запитання та завдання.

1. Які причини виникнення міст у середньовічній Європі?

2.  Назвіть основні прошарки міського населення і дайте їм характеристику.

3.  Що таке цехи? Яка їхня роль у житті міста?

4.  Хто працював у ремісничій майстерні у середні віки?

5.  Чому в середині цехів встановлювалися жорсткі правила виробництва і продажу виробів?

6.  Охарактеризуйте торгівлю у середні віки.

7.  Яку роль відігравали лихварі і міняйли у розвитку торгівлі та виробництва?

3) Історичний диктант.
Що означає частина "бург" у назвах європейських міст?

1.  Продовжіть логічний ряд: майстер, підмайстер, ...

2.  Як називається правляча верхівка міста?

3.  Купці об'єднувалися в цехи чи гільдії?

4.  Як називається людина, що дає гроші в борг під відсотки?

5.  У середні віки патриціями називали ... .

6. Що повинен виготовити підмайстер, для того щоб стати майстром?

7.  Як називалося графство на сході Франції, де відбувалися найбільші

ярмарки?

9.  Ремісники були вільними чи залежними людьми?

10.Ремісники в основному працювали за замовленням чи на ринок?

11.Залежний селянин ставав вільною людиною, якщо він прожив у місті ... .

12. Хто міг стати членом ремісничого цеху?

V. Підсумки уроку.

Заключне слово вчителя.

Отже, у Х-ХІ ст. у Західній Європі відбувається відродження і виникнення нових міст. Вони стають центрами ремесла і торгівлі. В умовах вузькості внутрішнього ринку для захисту своїх прав, усунення конкуренції ремісники об'єднуються в цехи, а купці — у гільдії.

Поява і розвиток міст підривала устої середньовіччя. Так, розвиток ремесла, торгівлі, банківської справи сприяв підриву натурального господарства і розвитку нового — товарного. Міста змінювали і образ життя людини середньовіччя. Так, міські мешканці помітно відрізнялися від сільських не тільки заняттями. Вони інакше дивилися на світ, були більш енергійними, покладалися переважно на свої сили і гордилися своїми успіхами. Вони значно більше знали про оточуючий світ, були в курсі головних новин. Темп їх життя був значно вищим від сільського і не такий розмірений. Вони завжди поспішали, цінували час, не випадково, що перший годинник виник у місті. Мешканці міст прагнули до успіху, намагалися розбагатіти, примножите те, що їм доставалося у спадок. Чимало у містах зустрічалося пройдисвітів, авантюристів, шахраїв, тобто таких людей, які за будь-яку ціну були готові здобути жадане багатство. У їх розумінні багатство давало свободу, а свобода — найбільша цінність міста.

Принципи організації життя середньовічного міста: верховенство закону у вирішенні питань, участь усіх мешканців у захисті та благоустрої міста, вибори членів міської ради, відкритий суд — заклали основу сучасних демократичних порядків у країнах Західної Європи.

3 часом нащадки мешканців середньовічних міст змінили Європу і весь світ.

VI. Домашнє завдання.

1. Опрацювати відповідний параграф підручника.